Ахілодінія - симптоми, лікування, причини

Що це таке?

Ахіллодінія є болючим синдромом, зосередженим у ділянці п’яти, який пов'язаний з патологією ахіллового сухожилля або навколишніх тканин.

Про захворювання

Перше опис ахіллодінії належить лікарю Едварду Альберту, який згадав про цей стан у 1893 році. Однак він не припустив причин і механізмів виникнення синдрому. Вивчення етіопатогенетичних аспектів цього стану розпочалося значно пізніше, і з'ясували, що ахіллодінія викликана запаленням сумки, що розташована між ахілловими сухожиллями та п’яточною кісткою (ахіллобурсит), або запаленням самого сухожилля (тендиніт).

Симптоматика включає болі в області п’яти, які можуть варіювати за інтенсивністю. Також може спостерігатися набряк, почервоніння та наявність аномальних випинань на задній поверхні гомілки ближче до п’яти.

Встановлення причин та діагностика захворювання проводяться за допомогою ультразвукового і рентгенографічного дослідження, а також магнітно-резонансної томографії.

Лікування може бути як консервативним, так і хірургічним, залежно від характеру та стадії процесу.

Види

Ахіллодінія ділиться на такі види:

• асоційована з патологією суглобової сумки;
• асоційована з пошкодженням сухожилля.

Симптоми

Головним проявом ахіллодінії є біль у задній частині п’яти. Для цього стану також характерні набряк та збільшення в області прикріплення сухожилля до п’яточної кістки.

При огляді п’яточної області можуть бути помічені такі ознаки:

• виражене виступання п’яточного бугра, яке перевищує нормальні розміри;
• збільшення товщини ахіллового сухожилля;
• помітна опуклість у місці прикріплення сухожилля до п’яти.

Причини

Причини ахіллодінії можуть бути різноманітними. До них відносяться:

• носіння тісного й незручного взуття;
• патологічний ріст кісткових утворень на п’яточній кістці («п’яточна шпора»);
• надмірно тривала активна ходьба;
• пошкодження зросткової зони епіфіза п’яти в дитячому віці;
• гостра і хронічна травматизація області п’яти;
• аутоімунні процеси – ревматоїдний артрит, синдром Рейтера.

Діагностика

При діагностиці ахіллодінії, окрім візуального огляду, застосовуються такі методи:

• плантографія – створення відбитка стопи;
• рентгенографія в двох і більше проекціях;
• УЗД п’яточної області та дослідження стану ахіллового сухожилля і прилеглих сумок;
• МРТ, яка дозволяє детально дослідити м’якотканинні структури (метод описує послідовне сканування з кроком 2-3 мм).

Лікування ахіллодінії

Підхід до лікування ахіллодінії залежить від причини болючого синдрому. Залежно від вираженості патологічного процесу можуть застосовуватися як консервативні, так і оперативні методи.

Консервативне лікування

Першою лінією лікування ахіллодінії є консервативні заходи. Вони можуть включати в себе застосування нестероїдних протизапальних препаратів, фізіотерапевтичні процедури, зменшення навантаження на стопу, використання ортопедичних устілок та носіння взуття з невеликим каблуком не вище 4 см.

Хірургічне лікування

Якщо консервативні методи не дають результатів, може знадобитися хірургічне втручання. Операція також може проводитися при вираженій деформації п’яти, що порушує естетику стопи. Для корекції надмірного росту п’яточної кістки проводиться клиновидна резекція. Паралельно можуть виконуватися реконструктивні операції на сухожильній сумці і самому сухожиллі. Ця широко використовувана операція може проводитися відкритим або ендоскопічним методом.

Профілактика

Для зниження ризику розвитку ахіллодінії рекомендується:

• вибирати зручне взуття, за необхідності використовувати спеціальні амортизуючі підп’ятники;
• виконувати фізичні вправи для розвантаження;
• уникати стрибків на п’яту, які можуть травмувати ахіллове сухожилля і навколишні сумки;
• обов’язково проводити розминку перед спортивною активністю.

Реабілітація

Період реабілітації після хірургічного втручання при ахіллодінії може бути достатньо тривалим (до кількох місяців). У цей період рекомендується виконувати вправи лікувальної фізкультури та проходити фізіотерапевтичні процедури. З покращенням стану п’яти неприємні симптоми можуть повністю зникнути. Це займає іноді до 1 року, тому пацієнтам слід запастися терпінням.