Періартрит - симптоми, лікування, причини

Що таке периартрит?

Периартрит являє собою запалення тканин, що оточують суглоб, часто супроводжуване утворенням рубцевих змін.

Опис захворювання

Запальна реакція при периартриті найчастіше проявляється продуктивним, а не ексудативним компонентом, що призводить до збільшення сполучної тканини. Патологія зазвичай супроводжується обмеженням рухливості суглобів, больовим синдромом і порушенням їхньої функціональної активності. На рентгенівських знімках змін у самій суглобовій області не спостерігається.

Діагностика периартриту базується на результатах фізикального огляду та пальпації. Для виключення інших причин болю в суглобі можуть використовуватися рентгенографія, ультразвукова діагностика та магнітно-резонансна томографія за необхідності. Лабораторні аналізи не дають значимої інформації по даному захворюванню і іноді використовуються для виявлення основної патології.

Вважається, що периартрит часто проходить самостійно. Зазвичай процес «самоізцілення» триває від 1 до 3 років. Тим не менш, у 20% пацієнтів може зберігатися клінічна симптоматика. Для полегшення больового синдрому та відновлення функціональності суглоба лікар зазвичай рекомендує консервативні методи. У випадках їхньої неефективності може виникнути необхідність у хірургічному втручанні.

Класифікація

Залежно від механізмів розвитку виділяють дві форми периартриту:

• первинний (ідіопатичний) – виникає за відсутності чітко окреслених причинних факторів (в анамнезі немає травм або первинної патології);
• вторинний – зазвичай пов'язаний з вивихом кісток у суглобі, пошкодженням кісткової тканини в межах суглоба або іншими серйозними травмами в області зчленованих кісток. Вторинний периартрит також може розвинутися як важке ускладнення після відкритої або артроскопічної операції.

Процес у периартркулярних тканинах проходить кілька стадій:

• стадія I – запальне інфільтрація синовіальної оболонки;
• стадія II – розвиток проліферативного запалення у синовії;
• стадія III – формування щільної колагенової тканини в суглобовій капсулі.

Та динаміка відповідає теорії про те, що запалення призводить до реактивного фіброзу.

Залежно від локалізації периартрит ділиться на дві форми:

• розповсюджені форми – плечелопаточний периартрит, що виникає в області плечового суглоба;
• рідкі форми – ураження околосуставних тканин в області коліна, плечового суглоба, зап’ястя та фаланг пальців.

Симптоматика периартриту

Основним симптомом периартриту є болі, що посилюються при русі в суглобі. Через больовий синдром пацієнт починає обмежувати рухи, що негативно позначається на функціональному стані зачепленої кінцівки.

Найчастіше вражається плечовий суглоб. Фіброзування суглобової капсули обмежує рухливість як у пасивному, так і в активному режимах. У плечовому суглобі першим обмежується зовнішній поворот руки, а потім втрачається рухливість в інших напрямках. Інтенсивність болю досягає максимуму в крайніх положеннях під час руху, що пов'язано з надмірним розтягуванням суглобової капсули.

Для реактивного периартриту характерна певна динаміка проявів.

• На початковій стадії больові відчуття виникають лише періодично, особливо вночі. Функціональність суглоба не порушена. Артроскопія може виявити запалення, але сполучнотканинні тяжі відсутні.
• На другій стадії спостерігається прогресування процесу, що обмежує обсяг рухів у суглобі. На артроскопії фіксується запалення синовіальної оболонки та зменшення обсягу суглобових силків, сполучнотканинні тяжі відсутні.
• На третій стадії спостерігається ще більше обмеження рухливості – рухи стають ускладненими у всіх напрямках. В екстремальних точках згинання і розгинання відчувається інтенсивний біль. Артроскопія показує початок продуктивного запалення – у капсулі з'являються спайки.
• Четверта стадія характеризується зменшенням запалення. У хороших умовах починається «самоізцілення» суглоба.

Причини виникнення

Серед причин розвитку периартриту виділяються наступні фактори:

• гендерні особливості (захворювання частіше зустрічається у жінок);
• історія травматичних пошкоджень суглоба;
• наявність певних антигенів гістосумісності;
• тривалий період нерухомості суглоба після травми або операції.

До факторів ризику розвитку периартриту (адгезивного капсуліту) відноситься порушення вуглеводного обміну. Захворювання частіше фіксується у людей віком від 40 до 60 років.

Периартрит виникає як наслідок дисбалансу між руйнуванням тканинної структури, її ремоделюванням і регенерацією. Для цього стану характерні процеси неоангіогенезу (утворення нових кровоносних судин) і неоінервації (утворення нових нервових закінчень). Ріст нових нервових волокон може зумовлювати ступінь вираженості больового синдрому при даному захворюванні.

Діагностика

Діагностика периартриту включає візуалізуючі дослідження. Ці методи дозволяють виключити інші причини болю та обмеження рухливості суглобів.

• Рентгенографія може виявити вторинну остеопенію при хронічному перебігу захворювання.
• Магнітно-резонансна томографія (МРТ) показує потовщення капсульних і перикапсулярних тканин, а також зменшення суглобової порожнини.
• Ультразвукова діагностика (УЗД) допомагає виявити потовщення суглобової капсули та обмеження в ковзанні сухожиль, а також може виявити наявність рідини в сухожильної оболонці.

Методи лікування

Периартрит часто розглядається як хвороба, здатна до самоусунення. Тим не менш, у 20-50% пацієнтів з тривалими симптомами може виникнути необхідність у хірургії. Лікування периартриту спрямоване на повне відновлення функціональності та рухливості суглоба. Зазвичай потрібне динамічне спостереження пацієнта з оцінкою ступеня зменшення симптомів. Якщо консервативні методи не приносять успіху, можливе оперативне втручання, яке може бути як відкритим, так і артроскопічним.

Консервативне лікування

Перша лінія консервативної терапії – це лікувальна фізкультура в поєднанні з фізіотерапевтичними процедурами. Рекомендується якомога швидше починати виконувати рухи для запобігання утворенню спайок в околосуставних тканинах.

Для полегшення больового синдрому використовується медикаментозна терапія. Найчастіше призначення стосується нестероїдних протизапальних препаратів. У деяких випадках допустимо застосування кортикостероїдів, які можуть вводитися у суглоб або використовуватися системно.

В останній час значна увага приділяється внутрішньосуглобним ін'єкціям гіалуронової кислоти, природного компонента суглобової середовища та оточуючих тканин. Гіалуронат допомагає поліпшити обмін речовин, зменшити вираженість запальних реакцій і побічно сприяє збільшенню обсягу рухів у суглобі.

Оперативне лікування

Основним показанням до хірургічного лікування периартриту є стійкість симптомів після консервативної терапії. Основні типи оперативних втручань включають два варіанти: редресацію (розтягнення) капсули суглоба під загальним наркозом і капсулотомію, яка виконується переважно артроскопічно (іноді потрібні відкриті операції).

• Редресація – це контрольована агресивна мобілізація суглоба з перевищенням нормальних больових порогів. Вона спрямована на розрив спайок та розтягнення контрактованої капсули. Редресація зазвичай вважається безпечною процедурою, однак можливе виникнення внутрішньосуглобного кровотечі.
• Артроскопічна капсулотомія вважається ефективним і безпечним способом лікування адгезивного капсуліту. До основних переваг цієї операції можна віднести: можливість підтвердження діагнозу та виключення інших причин болю та контрактури, а також пряму візуалізацію контрагованої капсули.
• Відкрита капсулотомія при повторюючомуся периартриті виконується рідко, оскільки післяопераційні рани більші, а відновлення займає більше часу в порівнянні з артроскопією. Відкрита операція розглядається як варіант лише у випадку неефективності артроскопічного втручання.

Профілактика

Профілактика периартриту спрямована на запобігання травм та своєчасне лікування отриманих ушкоджень. Також важлива адекватна компенсація хронічних захворювань (таких як цукровий діабет, ревматоїдний артрит, хвороби щитовидної залози).

Реабілітація

Після операції необхідно раннє відновлення рухливості суглоба для запобігання контрактур. Програму лікувальних вправ розробляє реабілітолог. Фізіотерапевтичні процедури також позитивно впливають на стан тканин, що оточують суглоб.