Етмоїдит - симптоми, лікування, причини

Загальний опис захворювання

Решітчаста кістка, синус якої відповідає за запальні процеси при етмоїдиті, є непарною частиною черепа та розташована глибоко всередині нього. Вона бере участь у формуванні стінок орбіт, перегородок та порожнини носа. Кістка складається з тонких пластин, між якими знаходяться повітроносні пазухи.

Ця патологія частіше зустрічається у дітей молодше 6-7 років, у яких анатомічні особливості носа сприяють легкому поширенню запалення на слизову решітчастої кістки. Хоча дорослі також можуть страждати від етмоїдиту, у них хвороба, як правило, набуває хронічної форми, і чоловіки й жінки піддаються захворюванню з однаковою частотою.

Типи етмоїдиту

Виходячи з інтенсивності течії хвороби, розрізняють гострий і хронічний етмоїдит. Гостра форма починається з яскравої клінічної картини та розвивається раптово, тоді як хронічна відрізняється хвилеподібним течією з періодами ремісії та загостреннями.

В залежності від місця локалізації запалення виділяють правосторонній, лівосторонній та двосторонній етмоїдит.

Це захворювання може проявлятися різними морфологічними змінами слизової і супроводжуватися виділенням ексудату різного характеру. За цим принципом виділяють 4 типи:

• катаральний (ексудат являє собою напівпрозору світлу рідину);
• гнійний (відрізняється утворенням клітинами синусу напіврідкого або густого ексудату бурого, жовто-зеленого або зеленого кольору);
• набряково-катаральний (слизова оболонка опухає, в пазусі знаходиться помірна кількість катарального або гнійного ексудату, при цьому переважає набряк);
• гіпертрофічний або поліпозний (слизова оболонка ураженої пазухи потовщена, в окремих ділянках можуть спостерігатися патологічні розростання – поліпи).

Признаки етмоїдиту

Гострий етмоїдит у пацієнта проявляється наступними симптомами:

• раптова тупа або пульсуюча біль в області перенісся та кореня носа, яка посилюється вночі і може іррадіювати в лоб і очну ямку;
• закладеність носа, ускладнене носове дихання;
• зниження нюху, аж до його повної втрати;
• виділення з носа серозного, серозно-гнійного або гнійного характеру;
• відчуття тиску в носі;
• швидка стомлюваність очей;
• почервоніння та набряк м’яких тканин в області очниці та повік;
• головні болі;
• підвищення температури тіла до фебрильних значень (38-39°С);
• проблеми зі сном;
• стан загальної слабкості та втомлювальності.

При відсутності адекватного лікування гострий етмоїдит може перейти в хронічну форму, симптоми стають менш вираженими: болі менш інтенсивні, виділення стають не такими обільними, але зберігаються ознаки хронічної інтоксикації – тупий головний біль, тиск в переніссі, слабкість, низька толерантність до фізичних навантажень, субфебрильна температура (37.0-37.5°). У період ремісії хронічного етмоїдиту симптоми можуть бути мінімальними або відсутніми.

Фактори, сприяючі розвитку етмоїдиту

Основними причинами запалення в пазухах решітчастої кістки є віруси та бактерії. Вони проникають у синус з сусідніх осередків інфекції – при ГРВІ, ангіні, скарлатині та інших захворюваннях. У дітей розвитку патології сприяє анатомічно вузький вивідний канал решітчастого лабіринту, вузький середній носовий хід і розростання аденоїдів. У дорослих, як правило, етмоїдит є ускладненням хронічних синуситів, таких як гайморотит і фронтит.

Методи діагностики етмоїдиту

Діагностика та лікування етмоїдиту у дорослих і дітей здійснюється спеціалістами отоларингології. В першу чергу лікар спілкується з пацієнтом, збирає скарги та подробиці анамнезу. Потім він проводить огляд, під час якого виявляє характерні для етмоїдиту симптоми – набряк і почервоніння повік, звуження очної щілини. Далі рекомендовано проведення риноскопії, яка дозволяє оцінити стан слизової оболонки носа, анатомічні особливості та наявність новоутворень, а також характер виділень.

Після цього для уточнення діагнозу можуть бути призначені додаткові обстеження:

• ендоскопія околоносових пазух (це дозволить лікарю детально оглянути вихідні отвори синусів та їх внутрішні структури);
• загальний аналіз крові;
• рентгенографічні дослідження або комп’ютерна томографія носових пазух.

Після остаточного встановлення діагнозу пацієнту запропонують найбільш ефективну схему лікування етмоїдиту.

Методи лікування етмоїдиту

Більшість пацієнтів з етмоїдитом можуть отримувати лікування на амбулаторній основі, без необхідності госпіталізації.

• При гострому запаленні та загостренні хронічного процесу основою терапії служить антибіотикотерапія з використанням препаратів широкого спектра дії, що дозволяє швидко знизити активність мікробів, усунути біль та зменшити набряк.
• В додаток, локально можуть призначатися судинозвужувальні препарати в коротких курсах, які зменшують набряк, покращують повітрообмін в пазухах та сприяють відтоку патологічних виділень.
• До симптоматичної терапії належать НПЗП, які допомагають зменшити біль, знизити запалення та температуру.
• Після стабілізації стану пацієнта може бути рекомендоване використання фізіотерапевтичних процедур, які сприяють покращенню кровообігу в уражених тканинах, зменшенню набряку та прискоренню процесу загоєння.

При недостатній ефективності консервативного лікування або в складних клінічних випадках може знадобитися хірургічне втручання. Уражені осередки решітчастої кістки вскриваються ендоскопічно, що мінімізує ризик ускладнень і травмування тканин обличчя.

Реабілітація після лікування

Більшість випадків гострого етмоїдиту за умови своєчасного і коректного лікування закінчуються повним одужанням протягом 10-14 днів. В іншому випадку захворювання може перейти в хронічну форму або викликати ускладнення.

Після ендоскопічного хірургічного лікування пацієнт залишається в стаціонарі під спостереженням медичних працівників на 1-2 доби. При позитивному перебігу післяопераційного періоду його виписують з рекомендаціями продовжити медикаментозне лікування, уникати активного сморкання протягом 2-3 тижнів, не допускати інтенсивних фізичних навантажень, утримуватися від відвідування басейну, сауни та бань, а також уникати авіаперельотів.

Профілактика етмоїдиту

Для зниження ймовірності розвитку етмоїдиту рекомендується:

• своєчасно лікувати ГРВІ, гострі та хронічні тонзиліти, синусити та інші інфекційні захворювання ЛОР-органів;
• при появі симптомів соматичних захворювань або порушень обміну речовин звертатися до лікаря для діагностики та лікування;
• дотримуватися збалансованого та раціонального харчування;
• вести активний спосіб життя, уникати гіподинамії;
• дотримуватися режиму праці та відпочинку, уникаючи перевтомлення.