Ймовірність виникнення мієлодиспластичного синдрому зростає з віком. Гематологи відзначають, що в 80% випадків захворювання спостерігається у осіб старше 60 років, при цьому чоловіки страждають кілька частіше, ніж жінки. Патологія може протікати безсимптомно або ж призводити до серйозних порушень у роботі всього організму. Також вона значно підвищує ризик розвитку лейкозу.
Класифікація
Класифікація мієлодиспластичного синдрому базується на змінах у клітинній структурі крові та кісткового мозку. Виокремлюються такі різновиди патології:
рефрактерна анемія;
рефрактерна анемія з кільцевими сидеробластами;
рефрактерна цитопенія з багатолінійною дисплазією;
рефрактерна анемія з надмірною кількістю бластів типу 1 і типу 2;
мієлодиспластичний синдром, що пов'язаний з делецією 5q;
некласифіційований мієлодиспластичний синдром.
Визначення точного типу патології допомагає вибрати відповідне лікування та оцінити прогноз.
Симптоми мієлодисплазії
Основні ознаки мієлодиспластичного синдрому залежать від змін в аналізах крові та індивідуальних особливостей протікання захворювання. При легкій формі захворювання може протікати без симптомів і бути виявлено тільки під час загального аналізу крові. При значному дефіциті певних клітин пацієнт може відчувати такі проблеми:
анемія: виявляється слабкістю, задишкою при легкому фізичному навантаженні, частими запамороченнями та втратами свідомості, блідістю шкіри;
порушення згортання крові: пов'язані з нестачею тромбоцитів; людина може скаржитися на часті носові та десневі кровотечі, синці та точкові крововиливи на шкірі, а у жінок може спостерігатися збільшення тривалості та інтенсивності менструацій;
зниження імунної функції: нестача певних фракцій лейкоцитів призводить до збільшення захворюваності ГРВІ та частих запалень слизових оболонок і шкіри, що може підвищити ризик розвитку пневмоній, синуситів, сепсису та інших запальних захворювань.
Одним із характерних симптомів цього синдрому є збільшення лімфатичних вузлів, печінки та селезінки.
Причини мієлодиспластичного синдрому
У більшості випадків встановити точну причину мієлодисплазії не вдається. Встановлено зв'язок між ризиком захворювання та несприятливими екологічними умовами, хронічними інтоксикаціями, підвищеним рівнем радіації, курінням та деякими спадковими захворюваннями.
Існує також вторинний вид захворювання, який розвивається внаслідок проведення агресивної хіміотерапії або променевої терапії. У цьому випадку патологія може проявитися в будь-якому віці і відрізняється більш важким перебігом та стійкістю до лікування.
Діагностика
Діагностика мієлодиспластичного синдрому ґрунтується на аналізі крові та зразках кісткового мозку. Якщо у пацієнта є скарги, які можуть свідчити про прояв патології, йому обов'язково проводять загальний аналіз крові з розширеною лейкоцитарною формулою. Зазвичай в аналізах виявляються анемія, нестача лейкоцитів або тромбоцитів. Пункція кісткового мозку допомагає виявити характерні зміни, що вказують на порушення нормального процесу кровотворення.
Крім того, можуть бути призначені додаткові аналізи для оцінки функції органів і тканин та виключення інших захворювань з аналогічними симптомами (лейкози, апластична анемія, дефіцит вітаміну В12 та ін.).
Лікування мієлодиспластичного синдрому
Підхід до лікування мієлодисплазії залежить від результатів аналізів крові та пункції кісткового мозку, а також від вираженості симптомів. Зазвичай лікарі застосовують комбінований підхід, що включає:
препарати для пригнічення імунної системи (блокуючі розмноження аномальних клітин);
різні види хіміотерапії;
пересадку кісткового мозку;
симптоматичну терапію: переливання крові та її компонентів, лікування інфекційних ускладнень, нормалізацію функцій системи згортання крові.
Вибір конкретних методів і препаратів здійснюється індивідуально.
Профілактика
Специфічні заходи для профілактики мієлодисплазії відсутні. Рекомендується уникати токсичних речовин, надмірного впливу іонізуючого випромінювання і скоротити або повністю виключити куріння. Також важливо регулярно проходити скринінгові обстеження, включаючи загальний аналіз крові, щоб вчасно виявляти негативні зміни.
Реабілітація
Пацієнти з мієлодисплазією повинні знаходитися під постійним контролем гематолога, навіть при тривалій і стабільній ремісії. Регулярні аналізи крові допоможуть слідкувати за станом і оперативно реагувати на будь-які зміни.
Питання
Чи може міелодисплазія розвиватися у дітей?
Так, міелодисплазія може виникати у дітей на фоні інтенсивної хіміотерапії або радіотерапії. Цей стан зазвичай є вторинним.
Чи завжди потрібне активне лікування захворювання?
У разі незначних змін в аналізах крові та відсутності видимих симптомів, медичні спеціалісти можуть обмежитися лише динамічним спостереженням за пацієнтом.
LIKARI365
