Артропатія - симптоми, лікування, причини

Що таке артропатія?

Артропатія – це вторинне ураження суглобів, що виникає на фоні різних захворювань, таких як ендокринні, обмінні або алергічні розлади.

Про хворобу

Артропатія суглобів проявляється больовим синдромом, асиметричним ураженням і незначними змінами при візуалізації ураженого суглоба. Діагноз вторинної артропатії ставиться, коли виявлені симптоми не відповідають класичним ознакам артриту.

Існує два основних сценарії протікання артропатії:

• в першому випадку у пацієнта спостерігаються болі в ураженому суглобі, але, на відміну від інших захворювань, не відбувається деформації;
• другий варіант схожий на реактивний артрит і супроводжується запальними ознаками (почервоніння, набряк, місцеве підвищення температури шкіри).

Патологічний процес найчастіше охоплює великі та середні суглоби, але можливе ураження і дрібних. Протікання артропатії значною мірою залежить від активності основного захворювання. Тому лікування суглобів в першу чергу спрямоване на корекцію фонового стану (наприклад, цукрового діабету або імунних порушень). При правильно підібраному лікуванні первинного захворювання можливе повне усунення болю в суглобі та відновлення його функцій.

Різновиди

Що таке артропатія? Це вторинне ураження суглобів, яке поділяється на різні форми залежно від причинного фактора:

• нейропатична;
• діабетична;
• мікрокристалічна;
• псоріатична;
• алергічна;
• аутоімунна та інші.

Ознаки артропатії

Симптоми артропатії залежать від основного захворювання, яке призвело до залучення суглобів.

• При подагричних артритах характерні рецидивуючі інтенсивні болі в плюсне-фаланговому суглобі 1-го пальця та міжфаланговому суглобі 3-го пальця. При цьому можуть уражатися й інші суглоби, як дрібні (суглоби кисті), так і великі (колінні, плечові, ліктьові, гомілковостопні, тазостегнові) та аксіальні (кресцово-лужні і хребетні суглоби). Гострий больовий синдром досягає максимуму впродовж 6-12 годин і може переходити в хронічний. Огляд показує почервоніння та підвищення температури шкіри в області суглоба, болючість при пальпації та утворення випинань, що називаються тофусами.
• Найбільш частим місцем відкладання кристалів гідроксиапатиту є плечовий суглоб, рідше – стегнова кістка, ліктьовий суглоб, зап’ястя та коліна, а також суглоби кисті та стопи, поперековий відділ хребта. Гідроксиапатитна артропатія може охоплювати й сухожилля інших м’язів. Захворювання часто трапляється в середньому віці, особливо у чоловіків, і охоплює один або два-три суглоби, має гостре або хронічне рецидивуюче протікання. Характеризується набряком м’яких тканин і обмеженням рухомості суглобів, можливе абсолютно безсимптомне протікання.
• Пірофосфатна артропатія (псевдоподагра) проявляється ураженням одного суглоба, з гострим, підгострим або хронічним перебігом. Рідко уражаються кілька суглобів. При накопиченні кристалів пірофосфату кальцію в суглобах розвивається імунне запалення, яке призводить до болю. Найчастіше страждають колінні суглоби, потім суглоби верхніх кінцівок, тазостегнові та суглоби стопи, а також лобковий симфіз. В області ураженого суглоба можуть спостерігатися гіпертермія, гіперемія, набряк та ущільнення м’яких тканин. Гострий напад може супроводжуватися лихоманкою.
• Цукровий діабет часто призводить до ураження суглобів у молодих людей з першим типом хвороби, у яких недостатня терапія. Зазвичай залучаються дрібні суглоби стопи. Для діабетичної артропатії характерні дегенеративно-дистрофічні зміни хряща, тому важливо якомога раніше відновити вуглеводний обмін для запобігання розвитку остеоартрозу, який може вимагати ендопротезування.
• Артропатія при синдромі Рейтера виникає у відповідь на інфекцію хламідіями. Перші симптоми включають болісне і часте сечовипускання (розвивається цистит, уретрит). Пізніше можуть бути залучені різні структури ока, що може призвести до погіршення зору, почервоніння кон’юнктиви та сльозотечі. Зазвичай через 4-6 тижнів страждають суглоби, причому саме артропатія є причиною звернення за медичною допомогою. Найчастіше уражаються нижні кінцівки з послідовним підйомом ураження. Для підтвердження діагнозу може знадобитися інфекційне обстеження.

Таким чином, ураження суглобів має свої унікальні особливості, які залежать від основного патологічного процесу. Правильний діагноз може встановити лікар. Ігнорувати суглобні болі не слід, оскільки це може бути першим знаком більш серйозних захворювань.

Діагностика артропатії

Згідно з клінічними рекомендаціями, діагностика артропатії здійснюється на основі клініко-лабораторних та інструментальних досліджень. В діагностичний процес можуть входити наступні методи:

• рентгенографія;
• ультразвукове дослідження суглобів;
• комп'ютерна томографія;
• магнітно-резонансна томографія;
• загальний аналіз крові;
• біохімічний аналіз плазми;
• ревмопроби;
• ПЦР-тестування на інфекції.

Для більш точної візуалізації суглобової порожнини може використовуватися артроскопія, яка також дозволяє виконувати малотравматичні корекційні операції.

Лікування артропатії

Лікування артропатії проводиться консервативними методами і враховує характер основного захворювання.

Консервативне лікування

Базова терапія артропатії спрямована на усунення патологічних реакцій в організмі, викликаних первинним захворюванням. При цукровому діабеті необхідно забезпечити адекватну компенсацію вуглеводного обміну, при гіпотиреозі призначається замісна терапія левотироксином, а при синдромі Рейно — антибіотики та імуностимулятори.

Друге напрямок в лікуванні артропатії – це боротьба із запальним процесом. Зазвичай достатньо нестероїдної протизапальної терапії, при важких формах може знадобитися внутрішньосуглобові ін'єкції кортикостероїдів.

Хірургічне втручання

Хірургічні методи можуть застосовуватися тільки при стійких органічних деформаціях, які розвиваються вкрай рідко при артропатії. У випадках виражених дегенеративно-дистрофічних змін може знадобитися ендопротезування ураженого суглоба (це часто спостерігається при неадекватній компенсації вуглеводного обміну у хворих з першим типом цукрового діабету).

Профілактика

Профілактика артропатії полягає в адекватній корекції хронічних захворювань, які можуть підвищити ризик вторинного ураження суглобів.

Реабілітація

Після хірургічного втручання потрібна іммобілізація, досягається за допомогою гіпсової пов'язки. Потім проходить відновна терапія з використанням фізіопроцедур, масажу та лікувальної фізкультури (під контролем спеціаліста з ЛФК).