Гіперальдостеронізм - симптоми, лікування, причини

Інформація про захворювання

Оптимальний рівень альдостерону в організмі допомагає підтримувати баланс вмісту калію та натрію. При надлишку натрію і нестачі калію спостерігається різкий ріст артеріального тиску. У цьому випадку нирки припиняють вироблення реніну, що є відповідною реакцією.

Порушення водно-сольового балансу може призвести до серйозних ускладнень, включаючи судоми та зупинку дихання. Без лікування гіперальдостеронізм може викликати погіршення засвоєння магнію та розвиток алкалозу (зсув pH у лужний бік).

Типи захворювання

Існує два основних типи гіперальдостеронізму.

1. Первинний. Формується внаслідок новоутворень або порушень функціонування наднирників, а також при пухлинах жіночої статевої системи.
2. Вторинний. Виявляється через підвищену секрецію реніну, обумовлену хронічними соматичними захворюваннями.

Ознаки

До основних ознак гіперальдостеронізму відносяться:

• періодичні головні болі;
• постійне підвищення артеріального тиску;
• зміни провідності нервових імпульсів (судоми або м'язова слабкість, особливо в ногах);
• ніктурія (нічні сечовипускання), поліурія (надмірна кількість сечі);
• паління, поколювання та оніміння шкіри;
• ортостатична гіпотонія: різке падіння тиску при зміні положення тіла, аж до непритомності;
• порушення толерантності до глюкози внаслідок зниження вироблення інсуліну підшлунковою залозою; преддіабетичний стан;
• брадикардія (уповільнення серцевого ритму).

Гіперальдостеронізм може проявлятися як кількома з вищевказаних симптомів, так і всіма одночасно. Однак частіше захворювання протікає безсимптомно або викликає лише одне-два патологічні стани. Коли вторинний гіперальдостеронізм викликаний іншим захворюванням, симптоми фонової патології також додаються до основних проявів. При псевдогіперальдостеронізмі найбільше уваги приділяється підвищенню артеріального тиску і низькому рівню калію в крові.

Фактори виникнення

Первинним гіперальдостеронізмом здебільшого є аденома кори наднирників (синдром Конна). Злоякісні утворення також можуть сприяти підвищенню рівня альдостерону в організмі.

Вторинний гіперальдостеронізм може бути результатом наступних станів:

• ниркової або печінкової недостатності;
• закупорки ниркових артерій (внаслідок вродженого звуження або атеросклерозу);
• хронічної гіпертензії;
• серцевої недостатності;
• тривалого безконтрольного прийому діуретиків.

Псевдогіперальдостеронізм виникає через генетичні фактори. При цьому ниркові канальці втрачають здатність виводити надлишок альдостерону, що приводить до накопичення калію в крові (гіперкаліємія).

Методи діагностики

Процес діагностики починається з аналізу скарг і анамнезу пацієнта. Обстеження може виконувати загальний лікар або ендокринолог. Для визначення гіперальдостеронізму застосовуються два основних методи.

• Біохімічний аналіз крові (для визначення рівня натрію, калію, магнію та альдостерону).
• Інструментальні дослідження (УЗД, КТ, МРТ), які дозволяють візуалізувати наднирники.

Лабораторні аналізи можуть одразу показати зміни рівня калійних та натрієвих солей. Іноді рівень калію виявляється нормальним, тоді як натрій може бути трохи підвищеним.

Аналіз на гормони альдостерон і ренін сприяє більш точній діагностиці. Для первинного гіперальдостеронізму характерна дуже низька концентрація реніну з підвищеним вмістом альдостерону. Якщо захворювання викликане недостатністю внутрішніх органів, то рівень реніну в крові може зрости в 2-3 рази, що викликає надлишок гормона.

Для визначення причини сольового дисбалансу лікарі можуть призначити дослідження наднирників на наявність аденоми. Це робиться за допомогою МРТ або КТ, а в складних випадках – біопсії для гістологічного аналізу.

При спадковому типі захворювання рекомендується генетичне тестування, яке може проводитися і для окремих форм псевдогіперальдостеронізму.

Можуть бути призначені інші дослідження для пошуку вторинних причин та оцінки стану уражених органів, які постраждали від електролітного дисбалансу. Повний список процедур залежить від клінічної ситуації і розробляється індивідуально.

Методи лікування

Вибір методу лікування гіперальдостеронізму залежить від причин захворювання. При наявності пухлин наднирників рекомендується їх повне видалення, а консервативні методи застосовуються лише в разі їх високої ефективності.

Консервативне лікування

Перед операцією може бути призначена медикаментозна терапія з включенням засобів, що містять калій, і гормональних препаратів. Якщо гіперальдостеронізм викликаний соматичними захворюваннями, стратегія лікування буде спрямована на корекцію основної проблеми та зниження артеріального тиску. Для відновлення водно-сольового балансу може бути запропонована безсольова дієта. Також можуть використовуватися пробні курси терапії глюкокортикостероїдами, і при позитивному ефекті – подальші курси лікування.

Якщо пухлину наднирників не вдається діагностувати, то застосовуються препарати, що блокують дію альдостерону. Однак така терапія може викликати ризики зниження статевої функції та збільшення грудей у чоловіків, застосовується тільки за строгими показаннями.

Хірургічне втручання

Хірургія включає повне видалення пухлини. Прогноз після операції зазвичай сприятливий, але якщо пухлину виявляють на пізніх стадіях або вона переходить у злоякісну форму, шанси на одужання знижуються. Хірургічне лікування є ефективним у 50-60% випадків, після чого пацієнту показано медикаментозне супроводження.

Методи профілактики

Для запобігання гіперальдостеронізму рекомендується дотримуватися наступних рекомендацій.

• Регулярно проходити медичні обстеження та проводити аналіз гормонального фону, особливо для людей з груп ризику.
• Ставити на диспансерний облік пацієнтів з гіпертонією або порушеннями функції нирок і печінки.
• Дотримуватися рекомендацій лікарів щодо прийому потужних і гормональних препаратів.

Реабілітація після лікування

У період реабілітації може бути призначений прийом гормональних препаратів для відновлення гормонального фону. Для запобігання вторинним інфекціям використовуються антибіотики. Якщо операція проводилась відкритим способом, пацієнт залишається під наглядом лікарів протягом 1-2 днів. При використанні менш інвазивних методик можливість харчування може з'явитися через 12 годин. Протягом перших 3-4 днів важливо дотримуватись режиму спокою.