Холестаз - симптоми, лікування, причини

Про захворювання

Холестаз не є окремим захворюванням, а являє собою синдром, який може розвиватися на фоні різних патологій печінки та жовчовивідних шляхів. Найбільш підвержені цьому стану чоловіки старше 40 років, але воно може виникати і у жінок, особливо в період вагітності. Захворювання у дітей зустрічаються вкрай рідко.

Згідно зі статистикою, захворюваність холестазом складає один випадок на 10 тисяч населення на рік, і більше половини осіб з гострими або хронічними захворюваннями гепатобіліарної системи стикаються із застійними явищами жовчі хоча б раз у житті.

Види

Холестаз ділиться на такі види:

• за характером перебігу – гострий і хронічний;
• за наявністю жовтяниці шкіри – жовтяничний і безжовтяничний;
• за особливостями виділення жовчі – парціальний (зі зменшенням її вироблення), дисоціативний (з затримкою виділення певних компонентів жовчі) і тотальний (з порушенням відтоку жовчі в кишечник).

В залежності від рівня ураження жовчних шляхів виділяють два типи холестазу:

• внутрішньопечінковий (виникає при ураженні внутрішньопечінкових жовчних протоків та/або гепатоцитів);
• зовнішньопечінковий (розвивається внаслідок закупорки загального жовчного протоку каменями або пухлиною).

Симптоми

Клінічні прояви даного синдрому зумовлені надлишком жовчі в жовчовивідних шляхах і недостатком її надходження в дванадцятипалу кишку. Ступінь вираженості симптомів залежить від типу і тяжкості основного захворювання.

Симптоми холестазу схожі як у жінок, так і у чоловіків:

• дискомфорт і біль у правому підребер'ї;
• інтенсивний свербіж шкіри, що посилюється до вечора та після контакту з гарячою водою;
• потемніння сечі;
• зміни стулу, включаючи його частоту, консистенцію і блідий колір.

Через сильний свербіж пацієнти можуть відчувати роздратованість і порушення сну.

Недостаток жовчі в кишечнику впливає на процеси травлення, зокрема на всмоктування жиророзчинних вітамінів – К, D, А, Е, що може призводити до підвищеної кровоточивості, болів у кістках, зниження гостроти зору, особливо в умовах недостатньої освітленості.

Об'єктивні ознаки холестазу можуть включати:

• збільшення печінки;
• появу під шкірою бляшок холестерину – ксантом і ксантелазм;
• фіброз внутрішніх органів, особливо печінки (внаслідок порушення обміну міді).

Причини

Патології, що супроводжуються застійними явищами в печінці, можуть мати різноманітні причини. Найбільш поширені з них:

• спадкова схильність;
• вірусні або бактеріальні інфекції гепатобіліарної системи;
• алкогольна залежність;
• вживання медикаментів, токсичних для печінки;
• вплив хімічних речовин, що ушкоджують печінку;
• метаболічні порушення (особливо в період вагітності);
• фіброз або запалення міждолькових жовчних протоків при цирозі печінки або склерозуючому холангіті.

Внутрішньопечінковий холестаз, як правило, спостерігається при гострих формах гепатиту, первинному біліарному холангіті, алкогольній хворобі печінки та цирозі, які розвиваються на фоні вірусних гепатитів В і С, також може виникнути при застосуванні гепатотоксичних препаратів (таких як цитостатики, амоксицилін/клавуланат, аминазин та ін.) або при метастазах злоякісних пухлин у печінці.

Зовнішньопечінковий холестаз найчастіше викликаний жовчнокам’яною хворобою, при якій конкременти блокують загальний жовчний проток, поліпами жовчного міхура, які перекривають відтік жовчі, а також рубцевими стенозами загального жовчного протоку, гострим панкреатитом, пухлинами, які стискають жовчовивідні шляхи.

Діагностика

На основі анамнезу, скарг пацієнта та результатів фізикального обстеження лікар може запідозрити холестаз і захворювання печінки, які могли б його викликати. Для уточнення діагнозу пацієнту рекомендовано пройти додаткові дослідження, які можуть включати:

• клинічний аналіз крові (виявить лейкоцитоз, підвищену швидкість осідання еритроцитів, анемію);
• біохімічні проби крові (виявиться підвищена активність АлАТ, АсАТ, надлишок билирубіну та жирів, можливо – маркери аутоімунного запалення, такі як антинуклеарні антитіла);
• загальний аналіз сечі (виявить наявність жовчних пігментів);
• УЗД органів черевної порожнини та печінки (показує збільшення розмірів печінки, її неоднорідність, зміни контурів, стан жовчного міхура та протоків, наявність конкрементів);
• ендоскопічна ретроградна холангіопанкреатографія або чрескожна холангіографія (дозволить встановити наявність каменів у жовчному міхурі або ознаки склерозуючого холангіту, виконати дренування закупорених протоків);
• магнітно-резонансна холангіопанкреатографія;
• позитронно-емісійна томографія;
• в складних випадках – біопсія печінки під контролем УЗД.

Лікування

В залежності від причин холестазу, лікування у дорослих може передбачати як консервативні, так і хірургічні методи.

Консервативне лікування включає:

• дотримання дієти з обмеженням тваринних жирів і збільшенням рослинних;
• прийом медикаментів (урсодезоксихолева кислота, гепатопротектори, цитостатики, противірусні, антибактеріальні препарати, антигістаміни, біфосфонати, засоби для корекції гемостазу та вітаміни).

У випадках з вираженими симптомами найчастіше потрібна операція. Зазвичай вона необхідна як при зовнішньопечінкових, так і в ряді випадків внутрішньопечінкових холестазах. Обсяг хірургічного втручання залежить від основної причини і може включати:

• дренування жовчних протоків;
• видалення жовчного міхура (холецистектомія);
• розтин жовчного міхура;
• анастомозування між жовчним міхуром або жовчовивідними шляхами і дванадцятипалою кишкою;
• трансплантацію печінки.

Профілактика

Для зниження ризику розвитку холестазу рекомендується вести здоровий спосіб життя, включаючи збалансоване харчування з мінімумом тваринних жирів, регулярну фізичну активність, а також своєчасну діагностику і терапію захворювань гепатобіліарної системи, які можуть стати причиною застоїв жовчі.

Реабілітація

Пацієнти після операцій з усунення застоїв жовчі і лікування супутніх захворювань потребують госпіталізації (термін залежить від їх стану і типу втручання), а також у контролі медичного персоналу за можливими ускладненнями та необхідним медикаментозним лікуванням.

При виписці лікар дає пацієнту рекомендації щодо харчування та підтримувальної терапії, а також призначає амбулаторне спостереження у гастроентеролога. Пацієнту слід регулярно приходити на огляди для виявлення можливих рецидивів та своєчасного усунення проблеми.