Дивертикульоз кишечника - симптоми, лікування, причини

Що це таке?

Дивертикулез кишечника – це захворювання, пов’язане з утворенням у стінці товстої кишки двох і більше мішечкоподібних випинань, що називаються дивертикулом. Захворювання може проявлятися запорами і неспецифічними болями в животі, іноді з запаленням стінки випинань та прилеглої області кишечника, а також можливими кровотечами та іншими ускладненнями. Звернення до лікаря при перших ознаках захворювання може знизити ризик негативних наслідків, допомогти уточнити діагноз і отримати рекомендації щодо лікування.

Про захворювання

Дивертикулез – це хронічне захворювання, яке може тривалий час протікати безсимптомно і не посилюватися. Захворювання частіше зустрічається у людей старше 80 років, де близько 2/3 цієї вікової групи мають дивертикули. Однак це не виключає їх наявність у більш молодих пацієнтів: навіть у тридцятирічних дивертикули можуть виявлятися, але найчастіше без яскравої симптоматики.

В більшості випадків патологічні випинання формуються в нижній частині низхідної ободкової та сигмоподібної кишок, тоді як у прямій кишці практично не утворюються. Зазвичай розміри цих випинань варіюють від 3 мм до 1 см, але зустрічаються й дивертикули діаметром 4-5 см, і навіть більше.

Види

В залежності від клінічного перебігу виділяють три типи дивертикулезу кишечника:

• безсимптомний (дивертикули присутні, але симптоми відсутні);
• явний (з наявністю клінічних проявів без ознак запалення, кровотеч чи інших ускладнень);
• дивертикуліт (запалення стінки дивертикула з характерними симптомами).

Також дивертикули ділять на істинні та помилкові. Стіна істинного дивертикула включає всі три шари кишечної стінки, включаючи м’язовий. Помилкові ж являють собою випинання зовнішньої та внутрішньої стінок товстої кишки між м’язовими волокнами. До істинних дивертикулів відноситься дивертикул Меккеля – мішкоподібне випинання клубової кишки, що має вроджене походження. У контексті дивертикулезу ми говоримо про помилкові, або псевдодивертикулах.

Симптоми

Чотири з п’яти пацієнтів з дивертикулезом не мають жодних скарг – захворювання протікає безсимптомно. Коли випинання починають заповнюватися затверділими каловими масами і розтягуватися, у пацієнтів виникають болі в животі – вони можуть бути постійними або періодичними, помірними, тягнучими, які супроводжуються проблемами з дефекацією, здуттям кишечника.

При запаленні дивертикулів можуть проявлятися такі симптоми:

• гострий біль у лівій клубовій області;
• підвищення температури тіла до субфебрильних (37.0-37.9°С) або фебрильних (38-39°С) значень;
• постійні запори.

Якщо випинання знаходяться в нетипових місцях, симптоми їх запалення будуть іншими:

• біля сечового міхура – болі в нижній частині живота, часте сечовиділення, відчуття неповного спорожнення сечового міхура;
• в околопупковій області – біль у центральній частині живота, що віддає в поперек;
• біля шлунка – біль у верхній частині живота.

Ускладнення дивертикулезу характеризуються більш вираженою клінічною картиною в порівнянні з легкою формою захворювання, часто спостерігаються нудота, багаторазова блювота, кров у калі, затримка стулу, що зазвичай вимагає екстреного хірургічного втручання.

Причини

Основою захворювання є вроджена структура стінки товстої кишки, що включає більш слабкі та піддатливі ділянки. Під впливом факторів ризику, які призводять до дивертикулезу, хвороба може розвиватися. Список цих факторів включає:

• запори;
• недостаток рослинної клітковини в раціоні;
• зловживання алкоголем і куріння;
• малорухливий спосіб життя;
• надмірна маса тіла;
• вживання певних медикаментів (нестероїдних протизапальних засобів, глюкокортикоїдів);
• інші проблеми з кишечником.

Діагностика

Діагностика симптомів і лікування дивертикулезу кишечника у дорослих – завдання лікаря-хірурга.

Хід діагностичних заходів може бути як плановим, так і екстреним, в залежності від клінічної ситуації.

Планова діагностика проводиться, коли стан пацієнта стабільне, відсутня висока температура, блювота і гострий біль у животі. Лікар опитує пацієнта, збирає анамнез, проводить об’єктивне обстеження, в ході якого може виявити болісні ділянки і ущільнення в лівій клубовій області. Для більш точного визначення природи симптомів потрібне додаткове обстеження, яке може включати:

• УЗД органів черевної порожнини;
• комп'ютерну томографію живота;
• колоноскопію (за відсутності ознак перфорації дивертикула);
• фістулографію (за наявності свищів);
• КТ-ангиографію (за наявності невиявленого джерела кровотечі).

Екстрена діагностика потрібна при гострих ускладненнях дивертикулезу, вона включає:

• КТ органів черевної порожнини та малого тазу (для виявлення випинань, порушень стінки, абсцесів і непрохідності кишечника);
• УЗД органів черевної порожнини (менш інформативний спосіб, але більш доступний);
• оглядову рентгенографію живота (для діагностики непрохідності та перфорації стінки дивертикула).

Лікування

Безсимптомні дивертикули не вимагають лікування.

Незапалений дивертикулез та дивертикуліт найчастіше лікують консервативно, в стаціонарі терапевтичного або хірургічного профілю, що може включати:

• дієту з високим вмістом клітковини (свіжі овочі, фрукти);
• достатнє споживання рідини;
• послаблювальні засоби для збільшення обсягу вмісту кишечника;
• ліки, що містять рослинні волокна;
• припарати 5-аміносаліцилової кислоти;
• антибіотики широкого спектра дії.

Ускладнення дивертикулезу зазвичай вимагають хірургічного втручання, яке може варіюватися від дренування абсцесу до резекції частини кишки при кровотечі або перитоніті.

Профілактика

Для зниження ризику розвитку дивертикуліту або запобігання його клінічно явних епізодів пацієнт повинен:

• вживати багато харчових волокон через свіжі овочі та фрукти, висівки, а також пити достатню кількість води;
• контролювати частоту дефекацій і запобігати запорам;
• вести активний спосіб життя (що сприяє нормальній перистальтиці кишечника).

Реабілітація

Після консервативного лікування дивертикулезу реабілітація не потрібна.

Обсяг відновлювальних заходів після хірургічного втручання залежить від типу ускладнення, методу операції, віку та загального стану пацієнта, що встановлюється індивідуально.