Остеомієліт - симптоми, лікування, причини

Що собою представляє остеомієліт?

Остеомієліт — це інфекційне захворювання, яке вражає кісткову тканину. Запальні процеси можуть охоплювати кістковий мозок, губчасту і компактну кісткову тканину, а також надкостницю. У випадках важкого перебігу інфекція може поширюватися на сусідні м’які тканини (м’язи, жирову клітковину). Ця патологія може викликати структурні та функціональні зміни в інших системах організму.

Згідно з статистикою, остеомієліт частіше виникає внаслідок травм. Найбільшому ризику піддаються літні люди, діти і пацієнти з ослабленим імунітетом. Серед працьездатного дорослого населення більш схильні до захворювання чоловіки.

Коли інфекція проникає в кістку, в першу чергу вражається м’яка тканина (кістковий мозок). Запальний набряк призводить до порушень мікроциркуляції, що сприяє поширенню патологічних змін на інші шари кістки. В кістковій тканині можуть утворюватися гнійно-некротичні ділянки. Також можливе утворення абсцесів і свищів, які можуть виходити на поверхню шкіри. Інфекція може поширюватися і на інші органи та тканини, викликаючи там запальні процеси та гнійні зміни.

Класифікація остеомієліту

В залежності від типу збудника, остеомієліт ділиться на:

• неспецифічний — викликаний стафілококом, кишковою паличкою та деякими грибами;
• специфічний — ускладнює перебіг системних інфекційних захворювань (сифіліс, туберкульоз, бруцельоз).

Виходячи з шляхів проникнення інфекції в кістку, патологія може бути:

• екзогенною — мікроорганізми проникають ззовні (через рани, переломи, хірургічні втручання, запалення м’яких тканин);
• ендогенною — патогени потрапляють в кістку з током крові з осередків інфекції в організмі (карієс, тонзиліт, синусит, фурункул, флегмона).

В залежності від вираженості симптомів остеомієліт може бути гострим або хронічним. Хронічна форма часто розвивається на фоні атипового перебігу захворювання або при специфічному остеомієліті.

Патологія класифікується за формами в залежності від особливостей розвитку:

• септико-піємічна — має яскраву симптоматику та виражений синдром інтоксикації;
• місцева — загальний стан пацієнта задовільний, переважають локальні прояви запального процесу;
• токсична — виникає раптово з незначною місцевою симптоматикою, що ускладнює діагностику.

Симптоматика остеомієліту

Симптоми остеомієліту варіюються в залежності від форми захворювання, шляху проникнення інфекції, локалізації і ступеня поширеності запалення в кістковій тканині та навколишніх м’яких структурах.

Для гострих форм характерний період «передвісників», що проявляється слабкістю, сонливістю та болями в тілі. Потім спостерігається підвищення температури до фебрильних значень. У пацієнта можуть проявлятися ознаки інтоксикації, такі як загальна слабкість, озноб, головні болі, нудота, блювота. У важких випадках можливі коливання артеріального тиску, порушення серцевого ритму, судоми, втрата свідомості через бактеріальну інтоксикацію.

Місцеві прояви остеомієліту включають:

• біль в області патології (колюча, розпираюча, рвуча, пекуча);
• набряк м’яких тканин над запаленою кісткою;
• гіперемія шкіри та розширення кровоносних судин;
• локальне підвищення температури;
• гнійне розплавлення тканин (абсцеси або флегмона).

При переході гострого процесу в хронічний стан пацієнта покращується. Болі стають ниючими. На шкірі (часто далеко від основного осередку) з’являються свищеві ходи з помірним відділенням гною.

У період ремісії стан пацієнта нормалізується; зі свищевих ходів виділяється невелика кількість гною, іноді свищі можуть затягуватися самостійно. Ремісія може тривати від місяця до кількох років в залежності від локалізації, обширності основного осередку та загального стану здоров’я пацієнта.

Рецидиви відбуваються на фоні ослаблення імунної системи, загострення хронічних захворювань, виснаження або накопичення гною при затягуванні свищевого ходу. При загостренні остеомієліту відновлюються болі, ознаки інтоксикації, починається виділення гною через шкіру.

Фактори ризику остеомієліту

Основною причиною захворювання є інфікування кісткової речовини. Патогенні мікроорганізми проникають у кістки через кровоносну систему з осередків запалення в організмі, а також ззовні при забрудненні відкритих ран, інвазії патогенів в ендопротези та в процесі інфекційних процесів у м’яких тканинах. У рідкісних випадках запалення пов'язане з порушеннями кровопостачання кістки.

До групи ризику розвитку остеомієліту належать діти, літні люди, лежачі хворі, а також пацієнти із серйозними хронічними захворюваннями (імунні порушення, діабет, серпоподібноклітинна анемія), онкологічними захворюваннями та захворюваннями нирок, які потребують гемодіалізу.

Діагностика остеомієліту

У разі наявності симптомів захворювання слід звернутися до травматолога. Підозра на остеомієліт може виникнути у лікаря вже на стадії збору анамнезу та візуального огляду. Пацієнт повинен повідомити травматолога про всі перенесені травми та хірургічні втручання.

Для об'єктивної оцінки стану пацієнта проводяться лабораторні дослідження:

• загальний аналіз крові;
• аналіз сечі;
• біохімічний аналіз.

При наявності остеомієліту може спостерігатися підвищення рівня С-реактивного білка, збільшення ШОЕ, зміщення лейкоцитарної формули вліво, а також зміни біохімічних показників. За необхідності для більш точної діагностики проводять гістологічний аналіз зразків кісткової тканини та м’яких тканин, цитологію фрагментів кісткового мозку та імунологічні тести.

Для визначення локалізації, характеру і ступеня поширеності патологічних змін виконуються:

• рентгенографічні дослідження — для виявлення патологій кісткової тканини, порожнин, секвестрів;
• КТ — для уточнення розташування та розмірів секвестрів і порожнин;
• МРТ — для оцінки стану м’якотканинних структур, діагностики флегмон;
• фістулографія — для визначення локалізації гнійних змін;
• ультразвукові дослідження — для оцінки якості кровотоку в ураженій області.

Консервативне лікування остеомієліту

Консервативне лікування може проводитися як самостійно в підготовчий період перед операцією, так і для запобігання загостренням. В рамках консервативної терапії призначаються антибіотики. Препарати підбираються залежно від чутливості збудника. У разі неможливості його виявлення призначаються антибіотики широкого спектра дії. При грибковій природі остеомієліту застосовуються антимікотики. Лікування зазвичай включає введення великих доз антибіотиків на термін від 4 до 8 тижнів і більше.

Для усунення інтоксикації здійснюється інфузійна терапія із використанням електролітних розчинів. Для підвищення імунної реакції організму призначаються імуностимулятори. Також можуть бути додані препарати для стимуляції метаболічних процесів, вітаміни та біостимулятори.

Хірургічне лікування остеомієліту

Хірургічне втручання направлено на усунення патологічних змін в ураженій кістці. Флегмони розкриваються, гній видаляється і встановлюється дренування, з промиванням порожнини антисептиками; дренаж зберігається для введення антибіотиків. Ряду пацієнтів потрібна секвестректомія — це операція з видалення некротизованих частин кістки. Після видалення патологічного вогнища може бути необхідна кісткова пластика.

Хронічний остеомієліт може лікуватися методами контрольованого остеосинтезу з використанням апарата Ілізарова.

Профілактика остеомієліту

Профілактика остеомієліту полягає у запобіганні інфекції кісткової тканини. Важно своєчасно лікувати інфекційні захворювання, а також проводити санацію осередків хронічної інфекції. Необхідно уникати травм і своєчасно отримувати кваліфіковану допомогу при ушкодженнях (порізах, ранах, переломах). Також слід дотримуватися рекомендацій лікарів щодо підготовки до операцій та дотримуватися заходів обережності в реабілітаційний період, отримувати медичні послуги тільки в сертифікованих закладах.

Реабілітаційні заходи

Реабілітаційні заходи направлені на відновлення здоров’я пацієнта та його працездатності. Після виписки проводиться медикаментозне лікування, а також догляд за незажившими ранами. Широко застосовуються методи фізіотерапії та лікувальної фізкультури. Пацієнту рекомендується обмежити фізичні навантаження на уражену область на термін від 3 місяців, уникати перенапруження та переохолодження. Для комплексного зміцнення імунної системи показані санаторно-курортне лікування, бальнеотерапія та грязелікування.