Епідідіміт - симптоми, лікування, причини

Про захворювання

Гострі ознаки епідидиміту часто спостерігаються у чоловіків вікової групи 18-50 років. Ця патологія займає 5-ту позицію в класифікації урологічних захворювань.

Запалення придатка яєчка також може зустрічатися у хлопчиків, які не досягли статевої зрілості. Однак у них епідидиміт частіше є вторинним, який розвивається на фоні системного запалення. Частота його виявлення у дітей віком від 2 до 13 років становить 0,12%.

Види

Залежно від течії захворювання виділяють три категорії епідидиміту:

• гострий – триває менше 1,5 місяців;
• підгострий – проходить протягом 1,5-6 місяців;
• хронічний – триває більше 6 місяців;

За локалізацією захворювання буває:

• одностороннім – у 90% випадків;
• двостороннім – у 10% випадках.

Коли запалення зачіпає як придаток, так і яєчко, цей стан називається орхиєпідидимітом. Причинами такого запалення стають анатомічна близькість органів, легкість інфекції в поширенні та порушення мікроциркуляції.

Симптоми

У чоловіків з гострим епідидимітом спостерігаються наступні симптоми:

• сильний біль, який може ірадювати не лише в мошонку, а й в пахову зону і нижню частину живота (біль з часом посилюється);
• набряк і почервоніння мошонки;
• збільшення лімфатичних вузлів в паху.

При хронічному епідидиміті захворювання протікає хвилеподібно. У періоди ремісії симптоми майже повністю відсутні, з'являються ж у період загострення, викликаного порушеннями в роботі кишечника, переохолодженням, затримками з випорожненням сечового міхура або супутніми інфекціями. Хронічний епідидиміт часто призводить до репродуктивних проблем, у зв'язку з чим чоловіки відчувають труднощі з зачаттям. Больовий синдром може проявлятися постійним або періодичним дискомфортом в області мошонки, особливо під час руху. У загостреннях хронічного процесу запальні прояви (набряк і почервоніння) зазвичай відсутні.

Причини

Довгий час вважалося, що запалення придатка яєчка виникає через повернення нестерильної сечі. Однак цей механізм виявився актуальним лише в 1% випадків.

В даний час основними причинами гострого та хронічного епідидиміту у молодих чоловіків є інфекції, що передаються статевим шляхом. Найбільш поширеними збудниками є гонококи, хламідії трахоматіс та генітальна мікоплазма. У чоловіків старше 35 років запалення придатка може викликатися умовно-патогенною флорою кишечника (палки кишечника, фекальні ентерококи, протеї та синьогнійні палички). Проникаючи в незвичне для них середовище (статеві шляхи), ці мікроорганізми можуть ініціювати запальний процес, який часто переходить з гострого стану в хронічний. У літніх чоловіків як збудники можуть виступати бактерії, виділяється в сечі. Ризиками для такого інфікування є фактори, що сприяють рефлюксу нестерильної сечі в сім’явивідний канал:

• придбані звуження сечівника;
• доброякісна гіперплазія простати (аденома);
• стиснення шийки сечового міхура.

Інфекція придатка яєчка іноді проявляється після медичних процедур, які змінюють природний мікробіом сечостатевих органів. Наприклад, ризики зростають після операцій на передміхуровій залозі, введення катетера в уретру та цистоскопії.

Хронічний епідидиміт може викликати специфічні мікроорганізми, такі як мікобактерії туберкульозу або бліда трепонема. Тому рекомендується включати обстеження на туберкульоз та сифіліс у діагностичну програму.

Діагностика

Для діагностики епідидиміту у чоловіків можуть бути рекомендовані наступні дослідження:

• загальний аналіз сечі, який часто показує підвищену кількість лейкоцитів;
• УЗД органів мошонки, що дозволяє виявити збільшення придатка яєчка внаслідок набряклості та порушень кровообігу, а також діагностувати абсцес;
• УЗД нирок і сечового міхура для виключення супутніх захворювань;
• ПЦР-тестування на хламідії, мікоплазми та гонококи;
• аналіз Вассермана для виключення сифілісу;
• тестування на туберкульоз.

Мета діагностики полягає не лише у визначенні діагнозу та виключенні захворювань, подібних до перекруту сім'яного канатика, але й у встановленні найбільш ймовірної причини запального процесу в придатку.

Лікування

Лікування початкових стадій гострого епідидиміту включає в себе консервативну терапію. При її неефективності або в тяжких випадках можуть розглядатися варіанти хірургічного втручання. Показання та обсяг операцій визначаються індивідуально для кожного пацієнта консиліумом лікарів.

Хронічне запалення придатка яєчка вимагає медикаментозної терапії та фізіотерапевтичних процедур. Зазвичай операції в цьому випадку не проводяться.

Консервативне лікування

Основу терапії гострого епідидиміту складає антибактеріальна терапія. Вибір антибіотика залежить від віку пацієнта, наявності супутніх захворювань та ступеня розвитку запального процесу. У складних клінічних випадках лікар враховує результати бактеріологічних аналізів і ПЦР-тестування.

При хронічному епідидиміті значення інфекційного агента зменшується. Патологічний процес, первинно викликаний ним, підтримується порушеннями мікроциркуляції, застійними явищами та розладами секреції. Тому антибіотики призначаються лише в періоди загострення, а основними засобами лікування стають фізіотерапія та препарати, що покращують кровопостачання.

Хірургічне лікування

Хірургічне втручання при гострому епідидиміті проводиться при тяжкому перебігу захворювання. Обсяг операції залежить від ступеня ушкодження органів мошонки. Наприклад, при гнійних процесах, що охоплюють увесь придаток, виконується епідидимектомія. Якщо руйнівні зміни мінімальні, то виконується резекція лише ураженої частини органа. За допомогою операції виявлений некроз яєчка слугує показанням до його видалення (орхектомія).

Профілактика

Для зниження ймовірності розвитку запальних процесів у придатку яєчка рекомендується:

• використовувати презервативи під час випадкових статевих контактів (це зменшує ризик передачі інфекцій);
• своєчасно лікувати захворювання сечостатевої системи;
• уникати переохолодження;
• нормалізувати функції кишечника для регулярного спорожнення.

Реабілітація

Після операції проводиться обробка рани антисептиками і накладення стерильних пов'язок. Протягом кількох днів пацієнт приймає антибіотики для профілактики інфекційно-запальних ускладнень.

Якщо гнійний процес торкнувся яєчка і воно було видалене, у післяопераційний період необхідно контролювати рівень тестостерону. При виявленні андропоїдної недостатності андролог призначає замісну гормональну терапію.