Перитоніт - симптоми, лікування, причини
Що таке перитоніт?
Перитоніт являє собою запальний процес, що вражає очеревину. На клінічному рівні захворювання проявляється напруженням м’язів черевної стінки, болями в животі, нудотою, блюванням і загальною інтоксикацією організму.
Для діагностики перитоніту використовуються дані анамнезу, клінічні ознаки, а також результати лабораторних та інструментальних досліджень. Лікування цього стану завжди вимагає хірургічного втручання.
Причини перитоніту
Патологія виникає при попаданні патогених мікроорганізмів, жовчі, ферментів підшлункової залози або вмісту кишечника в черевну порожнину. Зазвичай інфекція проникає всередину внаслідок розривів або розплавлення органів, супроводжуючись виділенням їх вмісту. Рідше може відбуватися занос інфекції при травмах, операціях або пораненнях. Основні збудники перитоніту включають стафілококи, гонококи, кишкову паличку та інші патогенні мікроорганізми.
Гострі форми перитоніту можуть бути викликані:
- апендицитом;
- розривами кишечника;
- прободенням шлункової виразки;
- гнійними запаленнями органів малого таза;
- холециститом;
- панкреатитом.
Симптоми перитоніту
Клінічні прояви перитоніту варіюються в залежності від стадії захворювання.
На ранніх стадіях перитоніту відзначаються такі ознаки:
- біль у животі, що посилюється при русі та диханні; пацієнту найзручніше знаходитися в положенні на спині або малюка;
- дратівливість, загальна слабкість, погіршення стану;
- підвищення температури;
- прискорене дихання, тахікардія;
- нудота, блювання.
З переходом у другу стадію стан пацієнта погіршується. Збільшується інтоксикація, посилюються болі, розвиваються анемія та здуття живота. Артеріальний тиск знижується, пульс залишається підвищеним, з’являється неконтрольоване блювання.
У третій стадії внутрішні резерви організму виснажуються. Шкіра стає блідою, температура знижується нижче нормальних значень, у пацієнта може спостерігатися сплутаність свідомості, він перестає реагувати на зовнішні подразники. На цій стадії летальний кінець майже неминучий.
Діагностика перитоніту
Швидка і точна діагностика перитоніту вкрай важлива для своєчасного початку лікування. Лікар проводить огляд пацієнта, здійснює пальпацію черевної порожнини і визначає характер болю. При необхідності виконується вагінальне або ректальне обстеження.
Додатково пацієнтам можуть бути призначені наступні дослідження:
- аналізи сечі та крові;
- рентгенографічні дослідження;
- УЗД органів черевної порожнини;
- діагностична лапаротомія.
Лікування перитоніту
Пацієнта з симптомами перитоніту необхідно терміново госпіталізувати в стаціонар для підготовки до операції. Самолікування заборонено і може призвести до серйозних наслідків.
Не рекомендовано приймати анальгетики, приймати гарячі ванни або прикладати тепло до болісних ділянок, оскільки це може приховати симптоми і ускладнити діагностику, що в кінцевому підсумку може призвести до летального результату.
Основне лікування полягає в оперативному втручанні. Мета операції полягає у виявленні та усуненні причини захворювання (наприклад, видалення апендикса, ушивання кишечника, шлунка тощо).
Після операції проводяться численні промивання черевної порожнини антисептичними розчинами для остаточної санації інфекції. Необхідно також забезпечити дренування малого таза і всієї черевної порожнини.
Через дренажні трубки, встановлені під час операції, черевну порожнину промивають антисептичними розчинами для профілактики можливих ускладнень. Консервативне лікування призначається як до, так і після операції.
Реабілітація
Тривалість реабілітаційного періоду залежить від швидкості встановлення діагнозу та проведення операції. Протягом кількох днів після хірургічного втручання пацієнту щодня роблять промивання черевної порожнини антисептичними розчинами.
Далі реабілітація включає наступні заходи:
- внутрішньовенне та внутрішньом’язеве введення антибіотиків;
- дезінтоксикаційна терапія;
- відновлення водно-електролітного та кислотно-лужного балансу;
- відновлення моторики шлунково-кишкового тракту;
- симптоматичне лікування.
В перші дні харчування здійснюється через спеціальні розчини. У міру покращення стану можна поступово переходити на звичайний режим харчування.
Хворий повинен дотримуватися спеціальної дієти протягом як мінімум шести місяців після хвороби. Забороняється вживання фастфуду, жирної, смаженої, солоної, копченої та маринованої їжі, шоколаду, алкоголю та ряду інших продуктів.
Профілактика
Специфічних методів профілактики перитоніту не існує. Важливо своєчасно діагностувати і лікувати захворювання внутрішніх органів, щоб уникнути розвитку цього стану.