ВІЛ - симптоми, лікування, причини

Про це захворювання

ВІЛ є хронічним інфекційним захворюванням. П потраплянні в організм вірус атакує лимфоцити, які грають ключову роль в імунній відповіді на зовнішні і внутрішні мікроорганізми. В результаті заражена людина стає практично вразливою до різноманітних інфекцій. Саме через це хвороби у людей, інфікованих ВІЛ, часто протікають важко, супроводжуються ускладненнями і можуть мати непередбачуваний результат лікування.

ВІЛ належить до сімейства ретровірусів. Він був вперше виділений у 1983 році і включений до міжнародних списків захворювань у 1987 році. Щодня приблизно 4000 людей заражаються вірусом імунодефіциту, причому найбільша кількість випадків спостерігається серед молоді у віці від 16 до 25 років.

Типи ВІЛ

Лікарі виділяють два основні типи ВІЛ з огляду на їх структурні особливості та географічне поширення:

• тип 1 (HIV-1);
• тип 2 (HIV-2).

ВІЛ-1 виявляється в Центральній Африці, Європі, Північній і Південній Америці, Росії та найближчих країнах, тоді як ВІЛ-2 частіше зустрічається в Індії, Західній Африці та Південній Азії.

Захворювання проходить 5 етапів.

1. Інкубаційний період. Вірус проникає в організм, активується і розмножується, але не проявляє себе, не фіксується в лабораторних аналізах. Цей етап триває від 1 до 6 місяців.
2. Стадія початкових симптомів. Можливо, проходить без симптомів або з проявами, схожими на ГРВІ та інші інфекції. Оскільки вірус активно розмножується і вражає імунні клітини, на цьому етапі його можна виявити лабораторно. Тривалість стадії складає від 6 до 12 місяців.
3. Третій етап – субклінічний або латентний. Вироблення антитіл до ВІЛ триває, але активність вірусу знижена. Специфічні симптоми відсутні, іноді спостерігаються збільшені лімфатичні вузли. Цей стан може тривати до 7–15 років.
4. Четверта стадія – фаза вторинних захворювань. Вірус руйнує імунні клітини, що призводить до виснаження імунної системи та її нездатності адекватно реагувати на патогени. Пацієнт стикається з хронічними захворюваннями, такими як туберкульоз, кандидоз та деякі пухлини.
5. П'ята стадія – термінальна. ВІЛ переходить у СНІД (синдром набутого імунодефіциту). Вторинні захворювання стають резистентними до лікування, що протягом 3–5, іноді 7–10 років призводить до летального результату.

Термінальна стадія, за відсутності належного лікування, може настати через 5–12 років після первинного зараження. Крайньо важливо регулярно проходити обстеження та звертатися до фахівців при перших підозрах на захворювання.

Ознаки захворювання

Інкубаційний період зазвичай проходить без явних ознак. Неспецифічні симптоми можуть проявитися на другому етапі розвитку інфекції. До них належать:

• збільшення регіонарних лімфатичних вузлів (в основному підмишечних, шийних і піднижньощелепних);
• постійна субфебрильна температура (до 38 градусів);
• висипання на шкірі;
• дискомфорт у горлі, першіння;
• загальна слабкість і зниження працездатності;
• порушення сну;
• втрата ваги;
• головні і м’язові болі.

У деяких пацієнтів (близько 30%) другий етап ВІЛ може проходити з більш вираженими ознаками. Можливі симптоми герпетичної інфекції, пневмонії, іноді розвивається менінгіт та інші серйозні захворювання.

При переході з другого в третій етап клінічні прояви можуть зменшуватися або зовсім зникати. У більш ніж половини пацієнтів спостерігаються лише збільшені лімфатичні вузли і слабкість. У подальшому клінічна картина визначається важкістю і характером вторинних захворювань.

Причини вірусу ВІЛ

Основним джерелом інфекції завжди залишається заражена людина. Найбільш розповсюджений спосіб передачі вірусу (до 80% випадків) – незахищений статевий акт. Інші способи передачі:

• використання нестерильних шприців при ін'єкціях;
• переливання інфікованої крові;
• проведення медичних (в тому числі стоматологічних) процедур, косметичних маніпуляцій з необробленими інструментами;
• трансплантація органів від інфікованого донора.

Дитина може заразитися як під час вагітності, так і під час пологів при проходженні по родовим шляхам. Також можливий шлях передачі через грудне молоко, особливо якщо на шкірі грудей матері є пошкодження, а в ротовій порожнині дитини – виразки або ерозії.

Слід пам’ятати, що ВІЛ може передаватися через кров, лімфу, сім'яну рідину, вагінальні виділення та грудне молоко. У групі ризику знаходяться:

• медичні працівники, які часто контактують з біологічними рідинами (лікарі, медсестри, лаборанти, стоматологи);
• наркозалежні;
• фахівці з татуювань, манікюру, педикюру, косметологи;
• співробітники правоохоронних органів і екстрених служб, які піддаються ризику нападів (укуси, подряпини тощо);
• люди, які ведуть безладне статеве життя без використання засобів контрацепції.

Особливу групу ризику складають пацієнти, які часто здают або отримують кров. В рідкісних випадках вірус може передаватися через тривалі поцілунки, якщо у зараженого і його партнера є рани або інші пошкодження слизових оболонок.

Методи діагностики

Для діагностики ВІЛ в організмі призначається імуноферментний аналіз, який дозволяє виявити специфічні антитіла до вірусу. Цей тест дає результати тільки по завершенні інкубаційного періоду, тому його рекомендується повторювати кілька разів при підозрі на зараження. Якщо тест виявився позитивним, проводиться додаткове дослідження – імунний блоттинг. Він має точність до 99,9%: якщо результат буде негативним, це вказує на відсутність ВІЛ в організмі, а попередні результати вважаються хибнопозитивними.

Додаткове обстеження спрямоване на виявлення вторинних хвороб і уражень. Перелік процедур залежить від скарг пацієнта та стадії захворювання.

Лікування ВІЛ

Первісно пацієнт стає на облік у лікаря-інфекціоніста, проходить повне обстеження, яке дозволяє встановити стадію інфекції, загальний стан здоров'я, виявити наявність хронічних захворювань і факторів ризику. Наразі не існує препаратів, здатних знищити вірус. Лікування передбачає використання засобів, які притискають розмноження вірусу, стабілізують роботу імунної системи та запобігають переходу в стадію СНІДу. Така терапія називається антиретровірусною і вимагає довічного використання.

Ефективність лікування залежить від трьох факторів:

• суворе дотримання графіку та дозування медикаментів;
• постійний контроль з боку лікаря та регулярні обстеження;
• підтримання здорового способу життя (відмова від куріння, наркотиків, алкоголю тощо).

При ранньому виявленні захворювання та своєчасному початку терапії якість і тривалість життя людей з ВІЛ практично не відрізняються від середніх показників у неінфікованого населення.

Методи профілактики

На сьогоднішній день не розроблено вакцини або специфічних ліків, які можуть захистити людину від ВІЛ. Профілактика полягає у веденні здорового способу життя і дотриманні заходів особистої безпеки. Фахівці наполегливо рекомендують:

• використовувати бар'єрні методи контрацепції під час статевих актів з непостійними партнерами;
• звертатися тільки в ліцензовані медичні установи для стоматологічних, манікюрних, педикюрних, татуювальних процедур;
• використовувати тільки одноразові стерильні шприци при ін'єкціях у домашніх умовах;
• вчити дітей основам безпеки, пояснюючи небезпеку поводження з голками, шприцами;
• щорічно здавати аналізи на ВІЛ.

Якщо у вагітної жінки виявлений вірус, вона зобов'язана приймати призначені препарати під час всієї вагітності без перерв.