Геморой - симптоми, лікування, причини

Що таке геморой?

Геморой – це медичний стан, пов'язаний з варикозним розширенням вен і утворенням венозних (гемороїдальних) вузлів у нижній частині прямої кишки. Цей стан супроводжується відчуттям важкості та печіння в області ануса, а також виділенням крові в кінці акту дефекації. Якщо не проводити лікування, вузли можуть збільшуватися, випадати з заднього проходу, ущемлятися та підпадати під некроз. Лікування геморою може здійснюватися як консервативними методами (на ранніх стадіях), так і за допомогою хірургічного втручання.

Про захворювання

Під слизовою оболонкою прямої кишки в області ануса розташовані венозні сплетення. При застійних явищах у крові вони починають збільшуватися, утворюючи вузли. На невеликій стадії вони не проявляють симптомів і можуть бути виявлені лише при обстеженні з інших причин. Багато фахівців не відносять незначне збільшення гемороїдальних вен до патології.

На даний момент геморой вважається однією з найчастіше зустрічаючихся проктологічних проблем. За даними офіційної статистики, у світі від цього захворювання страждає від 12 до 45% населення. Геморой частіше зустрічається в розвинених країнах, а його середній вік появи – 45-65 років. Хвороба рівномірно вражає і чоловіків, і жінок.

Види геморою

Класифікація геморою здійснюється за різними критеріями. В залежності від причини захворювання виділяються:

• вроджена форма (викликана спадковістю);
• первинна форма (набута);
• вторинна форма, що виникає як наслідок іншої патології.

Також за локалізацією відрізняють зовнішні і внутрішні гемороїдальні вузли. Крім того, існує комбінована форма захворювання, при якій спостерігаються ознаки обох різновидів.

Геморой може протікати в гострій або хронічній формі. Це поділ має значення для проктолога, оскільки воно впливає на вибір методів лікування та застосування медикаментів.

Гострий геморой ділиться на 3 стадії (в порядку погіршення):

• тромбоз вузлів без ознак запального процесу;
• тромбоз з паралельним запаленням венозних сплетень;
• тромбоз з некрозом і запаленням вузлів, охоплюючим навколишні тканини – шкіру і підшкірну клітковину.

Хронічна форма захворювання характеризується поступовим розвитком і класифікується на 4 стадії (в порядку погіршення):

• періодичні кровотечі з вузлів без їх випадення;
• випадання вузлів з прямої кишки при натуживанні з можливістю їх самостійного вправлення;
• необхідність вправлення вузлів вручну;
• випадання вузлів без натужування, може спостерігатися зияння анального отвору.

В залежності від клінічної форми захворювання проктолог рекомендує оптимальну терапевтичну стратегію для вирішення проблеми та підвищення якості життя пацієнта.

Симптоми геморою

Варикозне розширення вузлів розвивається зазвичай повільно і поступово. Первинне проявлення хвороби зазвичай пов'язане з зудом в області анального отвору. По мірі прогресування хвороби з'являються більш специфічні симптоми, такі як кровотечі та наявність гемороїдальних вузлів. Кров може виділятися після дефекації, її кількість варіюється від кількох крапель до значних обсягів. Вузли можуть бути видні тільки при їх зовнішньому розташуванні або в більш пізніх стадіях захворювання.

Крім того, пацієнт може відчувати:

• болючі відчуття в області ануса;
• випадання вузлів при натужуванні;
• відчуття неповного спорожнення кишечника;
• дискомфорт в області живота;
• метеоризм;
• запори.

Хронічні кровотечі можуть призводити до наступних симптомів: блідість шкіри, загальна слабкість, розлади сну. Поява цих ознак може вказувати на ускладнення геморою – анемію.

Причини геморою

Основою захворювання є патологічне розширення венозних вузлів, розташованих у нижній частині прямої кишки. Причини застою крові в венозних сплетеннях і утворення гемороїдальних вузлів можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми.

• Сидячий спосіб життя. Це веде до застою крові в малому тазу, збільшуючи чутливість гемороїдальних вузлів до механічного ушкодження, що може стати причиною кровотечі при поході в туалет.
• Запальні захворювання органів малого таза. Гінекологічні та урологічні патології можуть сприяти інфікуванню анальної області.
• Часті запори. Споживання твердих калових мас може пошкоджувати слизову оболонку прямої кишки, викликаючи місцеві кровотечі.
• Вагітність і пологи. У процесі виношування дитини зростає навантаження на венозні судини малого таза.
• Фізичне навантаження високої інтенсивності.

Крім того, проктологи відзначають, що до групи ризику по розвитку геморою входять люди, які споживають гострі і пряні продукти у великих кількостях.

Діагностика геморою

Діагностика геморою починається з першого звернення пацієнта. На підставі типових скарг і збору анамнезу лікар може запідозрити наявність венозних вузлів. Далі слідують огляд анальної області та пальцеве ректальне обстеження. Для підтвердження остаточного діагнозу спеціаліст може призначити:

• ректороманоскопію;
• колоноскопію;
• ірригоскопію.

Ці методи дозволяють візуалізувати патологічні зміни і визначити стадію захворювання. Одночасно проводяться стандартні лабораторні аналізи для оцінки поточного стану здоров'я пацієнта та виявлення можливих захворювань внутрішніх органів.

Методи лікування геморою

Лікування геморою на ранніх стадіях включає в себе використання лікарських засобів і зміну способу життя, спрямованих на запобігання запорам. Якщо консервативна терапія виявляється недостатньо ефективною або при більш запущених стадіях хвороби рекомендовано хірургічне втручання (використовуються як малоінвазивні методи, так і традиційна хірургія).

Консервативне лікування

Лікування геморою консервативними методами залежить від характеру течії захворювання. При гострому геморої основна мета проктолога – усунення тромбозу для зниження ризиків серйозних ускладнень. Для цього лікар може призначити:

• ліжковий режим (до двох тижнів);
• дієту, спрямовану на розрідження стула і виключення травм слизової оболонки прямої кишки;
• антикоагулянти у вигляді мазей або ректальних свічок;
• нестероїдні протизапальні засоби (НПЗП) і спазмолітики для зняття больового синдрому;
• м'які проносні.

При хронічному геморої, крім дієти, необхідно нормалізувати роботу шлунково-кишкового тракту і запобігати кровотечам. Для цього проктолог може рекомендувати:

• венотоніки в мазях і таблетках;
• препарати заліза (при наявності анемії);
• ангіопротектори;
• протизапальні мазі і проносні при необхідності.

Хірургічне лікування геморою

Якщо консервативне лікування неефективно, може бути рекомендоване хірургічне втручання, метою якого є видалення гемороїдальних вузлів. Ефективність показує радіочастотна коагуляція, при якій проктолог прижкає уражені ділянки за допомогою радіохвиль, що усуває джерело кровотеч. Альтернативні методи включають:

• склеротерапію – процес «склеювання» розширених судин за допомогою спеціального препарату;
• лігування (перев'язування) вузлів латексними кільцями;
• інфрачервону фотокоагуляцію.

Якщо вказані малоінвазивні методи не приносять результатів, проктолог може провести операцію по Міллігану-Моргану. Цей метод передбачає хірургічне видалення уражених вузлів, яке може бути виконано як ендоскопічним, так і відкритим способом. Ендоскопічне втручання є переважним через меншу травматичність.

Профілактика геморою

Первинна профілактика геморою спрямована на запобігання застою крові у венах малого таза, що призводить до утворення гемороїдальних вузлів. Пацієнтам рекомендується:

• уникати підйому тяжестей;
• не допускати гіподинамії;
• періодично робити перерви та розминку, якщо робота пов'язана з тривалим сидінням або стоянням;
• стежити за режимом харчування, запобігаючи запорам;
• контролювати масу тіла;
• використовувати м'які сорти туалетного паперу після дефекації або підмиватися прохолодною водою;
• носити вільну білизну з натуральних тканин і регулярно її змінювати.

Для людей з підвищеним ризиком розвитку геморою важливо регулярно відвідувати проктолога для контрольних оглядів. Це дозволить уникнути ускладнень завдяки своєчасному лікуванню навіть за наявності гемороїдальних вузлів.

Реабілітація

Малоінвазивні процедури з видалення гемороїдальних вузлів проводяться на амбулаторній основі, і пацієнти можуть покинути медичний заклад вже через кілька годин після операції. У випадку складних втручань може знадобитися госпіталізація на термін 1-3 доби. Після виписки пацієнту слід:

• мінімізувати фізичне навантаження;
• уникати перегріву;
• дотримуватися дієти, що виключає дратівливі продукти (спеції, копченості тощо);
• запобігати запорам;
• дотримуватися рекомендацій лікаря по догляду за післяопераційною раною та використовувати свічки при необхідності.

Повний процес реабілітації може зайняти від 4 до 8 тижнів, в залежності від складності та обсягу проведеного втручання.