Герпес (вірус герпесу 1, 2 типу) - симптоми, лікування, причини

Загальний опис захворювання

Більше 90% населення інфіковане вірусом простого герпесу, який викликає ураження шкіри та слизових, в першу чергу порожнини рота та губ (вірус I типу), а також зовнішніх статевих органів (вірус II типу).

Заражена людина є джерелом інфекції для інших постійно – вірус можна знайти в різних біологічних рідинах, таких як слина, кров та вагінальні виділення. Найвища концентрація вірусу спостерігається в рідинах пухирців, які з’являються на піку захворювання, що робить цей період особливо небезпечним для передачі інфекції.

Класифікація герпесу

Герпес класифікується за ступенем вираженості симптомів на 4 стадії:

• латентна (носійство без зовнішніх проявів);
• локалізована (один вогнище);
• розповсюджена (два або більше вогнищ);
• генералізована (багаточисельні ураження шкіри та внутрішніх органів).

За тяжкістю перебігу розрізняють:

• легку;
• умереної ступеня;
• важку (з ускладненнями).

В залежності від часу виникнення та клінічних особливостей герпес може бути вродженим, набути, первинним і рецидивуючим.

Клінічні прояви можуть бути типовими та атиповими. Типові прояви включають висипання на:

• очах;
• слизових органів травлення;
• шкірі;
• нервовій системі;
• внутрішніх органах;
• статевих органах;
• загальному герпесі.

Атипові форми включають:

• абортивний герпес (де симптоми слабо виражені);
• набряковий (гостра набряклість тканин);
• зостероформний (висипання по ходу нервів);
• геморагічний (пухирці з кров’яним вмістом);
• ерозивно-виразковий (утворення виразок на місці розкритих пухирців);
• виразково-некротичний (виразки та некроз у місці розриву пухирців);
• рупіоїдний (змішана інфекція);
• дисемінований (одночасні висипання на різних ділянках тіла);
• мігруючий (висипання на нових ділянках при кожному рецидиві);
• герпетиформна екзема Капоші (широкі злиплі висипання на тілі).

Симптоматика герпесу

Більшість випадків герпетичної інфекції проходять безсимптомно, однак під впливом певних факторів можуть з’явитися клінічні прояви.

Герпес I та II типів зазвичай викликає висипання на губах, слизових порожнини рота, крилах носа та зовнішніх статевих органах, значно рідше – на шкірі тулуба, сідницях. Спочатку з’являється свербіж і паління в ураженій області, потім виникає група пухирців, заповнених прозорою рідиною з вірусами, яка впродовж кількох днів мутніє. Пухирці можуть збільшуватися і зливатися, утворюючи більші утворення з нерівними краями, які супроводжуються свербіжем і болем.

Через 3-4 дні пухирці на шкірі розкриваються, висихають, і на їх місці утворюється скоринка сіро-жовтого кольору, яка відпадає через 5-7 днів, іноді залишаючи сліди. При локалізації на слизових оболонках пухирці перетворюються на ерозії з яскраво-червоним дном, які також болючі та мають тривалий термін загоєння.

Може відбутися безліч висипань на слизовій оболонці щік, губ і ясен, що називається герпетичним стоматитом.

При генітальному герпесі можливе збільшення і болючість лімфатичних вузлів в паху.

В більшості випадків загальний стан пацієнтів не погіршується, але в складних випадках, особливо у людей з ослабленим імунітетом, можуть спостерігатися симптоми інтоксикації, підвищення температури та слабкість.

Фактори, що сприяють рецидиву герпесу:

• ГРВІ та інші інфекції;
• важкі соматичні захворювання;
• переохолодження;
• гіпертемія;
• тривале вплив УФ (сонячне опромінення);
• різкі зміни клімату;
• переутомлення і неправильний режим;
• безсоння;
• незапобігливе харчування;
• стреси;
• гормональні збої.

Фактори розвитку герпесу

Збудником захворювання є вірус простого герпесу (ВПГ). Вірус I типу в основному викликає лабіальні прояви (на губах і обличчі), а II типу — генітальний герпес.

ВПГ є ДНК-здатним вірусом, який здатний прикріплятися до шкіри і слизових, розмножуючись у уражених клітинах, викликаючи відсутність симптомів. Вірус має тропність до нервової тканини і може перебувати в ній у сплячому стані тривалий час, зберігаючи можливість активації при сприятливих умовах.

ВПГ I типу передається в основному через слину — як повітряно-крапельним, так і контактним шляхом (при розмові та поцілунках), а ВПГ II типу — під час статевих контактів. Також можливий передачі обох типів герпесу через предмети побуту, кров або від матері до дитини (через кров — 5%, при пологах — 95%).

ВПГ II типу має онкогенну активність, збільшуючи ризик зараження та поширення ВІЛ-інфекції.

Методи діагностики

Визначення симптомів і лікування герпесу покладено на лікарів-дерматовенерологів, рідше — інфекціоністів та терапевтів.

Спеціаліст починає з бесіди з пацієнтом, з’ясовуючи скарги і збираючи анамнез. Далі проводиться огляд шкіри для виявлення висипань, які за зовнішнім виглядом можуть указати на герпетичну інфекцію. Лікар повинен оглянути всі покривні тканини, а не тільки вказані пацієнтом (наприклад, тільки губи), оскільки можуть бути виявлені початкові ознаки захворювання в інших місцях або інші патології. Для підтвердження діагнозу можуть бути призначені:

• загальний аналіз крові (можливе зниження лейкоцитів або їх збільшення при вторинній інфекції);
• біохімічний аналіз (підвищення печінкових ферментів у важких випадках);
• імунологічний аналіз (що дозволяє виявити підвищення титрів IgG та IgM до ВПГ I або II типу);
• ПЦР-діагностика (визначна наявність вірусного матеріалу).

Точний діагноз критично важливий для ефективного лікування. Лікар повинен провести диференціальну діагностику герпетичної інфекції з іншими захворюваннями, що мають схожі симптоми, такими як вітряна віспа, рожисте запалення та ентеровірусні інфекції.

Методи лікування

Неускладнені випадки герпетичної інфекції зазвичай лікуються амбулаторно, тоді як стаціонарне лікування потрібне пацієнтам з важкими формами хвороби.

Головне в лікуванні герпесу у дорослих – застосування противірусних препаратів, активних проти ВПГ. В залежності від ситуації може знадобитися місцева або системна терапія. Препарати можуть прийматися за однією з двох схем:

• довгострокова профілактика рецидивів (необхідна при частих загостреннях — 1-2 рази на місяць; препарат приймається щодня протягом року і більше);
• за потребою (у випадках рідших рецидивів — рідше 1 разу на 2 місяці; при перших ознаках інфекції пацієнт приймає підвищену дозу препарату, що дозволяє придушити активність вірусу та запобігти висипанням).

Профілактичні заходи

Для зменшення ризику виникнення захворювання і запобігання рецидивам допоможуть такі заходи:

• підтримання активного та здорового способу життя (регулярні фізичні навантаження, правильне харчування та достатній відпочинок);
• зменшення стресів;
• профілактика та своєчасне лікування інфекційних захворювань;
• моніторинг хронічних та соматичних захворювань, підтримка ключових показників здоров’я (артеріальний тиск, рівень холестерину та глюкози) в нормі;
• уникання тривалого перебування на сонці;
• запобігання переохолодженням;
• використання презервативів при статевих контактах (в випадку ВПГ II типу).

Для запобігання рецидивам вже існуючої герпетичної інфекції доцільна вакцинація проти ВПГ.

Реабілітаційні заходи

Реабілітація включає в себе здоровий спосіб життя, фізіотерапевтичні методи, такі як лазерна терапія, ультрафіолетове опромінення, інфрачервоне вплив і кліматотерапія, а також санаторно-курортне лікування.