Цитомегаловірус - симптоми, лікування, причини

Загальні відомості про хворобу

Цитомегаловірус (ЦМВ) був виявлений у 1956 році доктором М. Смітом. Він вперше описав симптоми та особливості цього вірусу. Вчений М. Рібберт ще в 1881 році зазначав ознаки захворювання ще до виділення самого збудника.

Цитомегаловірус належить до вірусів герпесу пʼятого типу. Проникаючи в людський організм, він взаємодіє з клітинами, проникає всередину і призводить до значного збільшення їх розмірів в 2-3 рази. Цей процес призводить до утворення так званих цитомегалов, що в перекладі з грецької мови означає «гігантські клітини».

ЦМВ може вражати практично будь-які тканини, викликаючи їх дисфункцію. Найбільш часто вражаються залози та їх вивідні протоки. Крім того, вірус може пригнічувати всі компоненти імунної системи та знижувати вироблення інтерферонів.

Різновиди захворювання

У дітей старше 3-х місяців та у дорослих найчастіше виявляється локалізована форма захворювання, що проявляється в ураженні слинних залоз, в основному околоушних. Генералізована форма з системним ураженням кількох органів зазвичай спостерігається при вродженому зараженні. У дорослих така форма зустрічається рідше. Основні місця локалізації збільшених клітин:

• жовчні протоки та клітини печінки;
• епітелій нирок;
• вивідні протоки підшлункової залози;
• кишечник;
• наднирники;
• бронхи;
• гіпофіз і мозок.

В залежності від активності вірусу виділяють три стани інфекції.

• Латентне – прихована форма. Вірус безсимптомно живе і розмножується в клітинах організму, захищений спеціальною білковою оболонкою. Збудник не виділяється.
• Персистуюче. Хронічна форма, постійно присутня в організмі. Уражені клітини все ще виконують свої функції. Вірус періодично активізується в умовах стресу. У сплячому стані ніяких клінічних проявів немає, але носій може заразити інших.
• Активне, гостре. Проявляється яскравими симптомами, які можуть відрізнятися за ступенем тяжкості.

Зараження може бути первинним або повторним.

Ознаки захворювання

Від 65 до 90% людей є безсимптомними носіями ЦМВ і не підозрюють про свій стан. У багатьох інфікованих захворювання протікає приховано. У таких випадках підтвердження наявності вірусу служать специфічні антитіла в сироватці крові.

Період інкубації варіюється від 15 днів до 3 місяців. У дітей та підлітків первинні симптоми цитомегаловірусної інфекції або відсутні, або незначно нагадують легку ГРЗ, і зникають через 1-2 тижні. Здоровій імунній системі, як правило, вдається перевести вірус у латентний стан, і людина стає носієм. У дорослих після первинного зараження можуть зʼявлятися більш серйозні симптоми:

• температура до 38⁰С;
• слабкість і втома;
• збільшення шийних лімфовузлів;
• головні болі;
• дискомфорт у районі слинних залоз;
• першіння в горлі, нежить.

Можливе виникнення болю в підребер'ї зліва або справа. Рідше виникають симптоми гепатиту або пневмонії. Здорова імунна система може подолати інфекцію протягом 1-3 місяців, після чого гостра фаза переходить у безсимптомне носійство.

Ситуація значно гірша у людей з ослабленим імунітетом. Симптоми цитомегаловірусу у інфікованих ВІЛ чоловіків і жінок:

• нічна пітливість;
• лихоманка;
• м'язеві болі;
• пневмонія;
• гепатит;
• енцефаліт;
• артрит;
• міокардит;
• ураження сітківки ока;
• виразки шлунка та кишечника, можливі кровотечі.

У жінок симптоми можуть включати гострі та хронічні запальні процеси в матці, яєчниках та піхві. У чоловіків вірус може викликати запалення передміхурової залози та яєчок, фіксувалися випадки повної дисфункції органів. Прогноз при такій картині захворювання часто несприятливий.

Фактори ризику

Розвитку захворювання сприяє зараження ЦМВ і відповідні умови для активізації вірусу. Цитомегаловірус передається, як і більшість інших вірусів, або внутрішньоутробно, або через біологічні рідини інфікованої людини. Це може бути сеча, кров, слина, секрет залоз, включаючи статеві. Зарахуватися можна статевим шляхом, повітряно-краплинним способом, контактно-побутовим шляхом, а також під час переливання крові і трансплантації органів. Діти можуть інфікуватись через плаценту, під час пологів або з грудним молоком.

Вірус може перебувати в організмі протягом багатьох років, не завдаючи шкоди та не викликаючи жодних симптомів. Симптоматика зазвичай проявляється при ослабленні імунної системи. Це може відбуватися на фоні ВІЛ, під час вагітності, при прийомі імуносупресантів після трансплантації органів.

Методи діагностики

Після збору скарг та анамнезу, а також загального огляду лікар направляє на лабораторні дослідження. Для діагностики застосовуються методи імуноферментного аналізу (ІФА) та полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). ІФА дозволяє визначити, які антитіла до ЦМВ і в якій кількості є в крові. Наявність імуноглобулінів IgM вказує на нещодавнє первинне зараження або активацію сплячої інфекції. Ці антитіла з'являються через 4-7 тижнів після інфікування і можуть зберігатись до 20 тижнів. Присутність IgG свідчить про те, що інфекція є, але знаходиться в неактивному стані.

Метод ПЛР дозволяє виявити ДНК вірусу в біологічних рідинах, слизу та епітельних змивах. Кількісний аналіз покаже, наскільки активна інфекція.

Подальші дослідження залежать від того, який орган був уражений. Лікар може призначити УЗД, кольпоскопію, МРТ або КТ, гастроскопію, а також біохімічні або клінічні аналізи крові.

Способи лікування

Лікування цитомегаловірусу у чоловіків та жінок зазвичай не потребується в неускладнених випадках. Достатньо вжити заходів для зміцнення імунної системи:

• повноцінне харчування;
• вживання більшої кількості рідини для зняття інтоксикації;
• прийом вітамінів;
• вживання свіжих фруктів та овочів.

Під час лікування лікарі рекомендують дотримуватись дієти № 5 за Певзнером та уникати жирної, смаженої та подразнюючої їжі.

У важких випадках інфекцію лікують у стаціонарі. Можлива розробка специфічних імуноглобулінів та застосування противірусних засобів з активністю проти ЦМВ, наприклад, ганцикловіру. Цей препарат може викликати значні побічні ефекти, такі як пригнічення кровотворення, розлади ШКТ та шкірні реакції. Людям із нормальною імунною системою ганцикловір не призначають.

Окрім противірусної терапії, пацієнту може бути рекомендовано специфічне лікування залежно від уражених органів. Засоби, що спрямовані на поліпшення імунної функції, також можуть застосовуватись, але тільки під контролем лікаря.

При лікуванні важких форм мета лікарів полягає в тому, щоб зупинити поширення вірусу, знизити його патогенні властивості та запобігти негативним наслідкам його активності.

Після припинення активності інфекції пацієнт підлягає диспансерному спостереженню протягом 6-12 місяців з регулярними перевірками у профільних спеціалістів.

Профілактика захворювання

Специфічних заходів для профілактики ЦМВ не існує. Однак важливо підтримувати здоров'я імунної системи, щоб уникнути активізації вірусу. Основні рекомендації включають:

• регулярні фізичні навантаження;
• збалансоване харчування і прийом вітамінів;
• уникання стресових ситуацій;
• відмова від куріння та алкоголю;
• дотримання особистої гігієни, включаючи миття рук після вулиці і перед прийомом їжі.

Для запобігання поширенню вірусу обов'язкові обстеження повинні проходити донори, а також при пересадці органів. Рекомендується здати аналіз на ЦМВ перед плануванням вагітності і під час неї. У випадку відсутності антитіл майбутній матері слід особливо обережно уникати можливого заразення. Необхідно обмежити тісні контакти з іншими, уникати поцілунків, використання загального посуду, не відвідувати багатолюдні місця. Під час вагітності обстеження рекомендовано проводити тричі.