Інвагінація кишечника - симптоми, лікування, причини

Інформація про хворобу

Інвагінація складає від 2 до 10% випадків гострої кишкової непрохідності і найчастіше зустрічається у дітей, хоча може виникати і у дорослих чоловіків та жінок.

Діагноз встановлюється на основі анамнезу та клінічного обстеження, доповненого візуалізаційними дослідженнями, такими як ультразвукове дослідження або рентгенографія. Основні скарги включають напади болю, здуття живота, нудоту та блювоту.

Якщо немає ускладнень, терапія інвагінації кишки починається з спроб консервативного лікування. Якщо воно не дає результату, першим етапом хірургічного втручання рекомендується лапароскопія, яка дозволяє оглянути органи, оцінити судинні зміни і провести дезінвагінацію. У разі некрозу кишки проводиться резекція ураженого фрагмента. В залежності від місця локалізації інвагінації може бути встановлена тимчасова стома. Реконструктивно-пластичну хірургію для відновлення анатомії кишки зазвичай виконують через місяць.

Типи інвагінації кишки

За класифікацією виокремлюють наступні типи інвагінації кишки:

• тонко-тонкокишкова – де обидва сегменти відносяться до тонкої кишки;
• ілєоцекальна – сліпа кишка впроваджуються в ободочну і залучає підшлункову, можливо початкове впровадження підшлункової частини в ободочну;
• товсто-товстокишкова – обидва сегменти належать до товстої кишки.

Ознаки інвагінації кишки

Найбільш поширеною формою є ілеоцекальна інвагінація. Основні симптоми включають:

• раптові і інтенсивні абдомінальні болі;
• тривога та дратівливість;
• блювоту, яка на початковому етапі виникає через роздратування кишкових рецепторів, а пізніше – через непрохідність;
• кров у калі (спочатку яскрава, потім темна, з наявністю слизу);
• досліджуваний інвагінат з подовженою і м’якою консистенцією, найчастіше в правому підребер’ї.

Біль має приступоподібний характер, триває деякий час і закінчується, але потім знову з’являється. Напад може припинитися сам по собі, але без терапії стан хворого погіршується.

У деяких пацієнтів захворювання може проявлятися в адинамічній формі, що характеризується відсутністю болю, а також в’ялістю і блідістю шкіри.

Тонкокишкова інвагінація відрізняється від ілеоцекальної. Між нападами спостерігається короткий інтервал, завдяки чому повне відновлення не відбувається – пацієнт залишається тривожним і дратівливим. Кров у калі з’являється через 12-24 години. Інвагінат визначається в області пупка, має маленькі розміри та рухомий.

При толстокишковій інвагінації симптоми менш виражені. Тривога короткочасна і неінтенсивна. Загальний стан пацієнта залишається стабільним. Інвагінат можна прощупати в лівій частині живота (в підшлунковій або підреберній області).

Фактори інвагінації кишки

Головні фактори, що сприяють інвагінації кишки, включають:

• некоординовані скорочення кругових м’язів кишки (гіпомоторна або гіпермоторна дискінезія);
• запальні захворювання кишки;
• механічні перешкоди – поліпи, дивертикули, пухлини.

Порушення моторики кишки призводить до того, що більш висока ділянка впроваджується в нижчу, утворюючи інвагінат. Це також викликає компресію брижі з судинами, що веде до мікро- та макроциркуляторних порушень у стінці кишки. Чим глибше інвагінована частина, тим серйозніше кровообіг і вище ймовірність некрозу, що може призвести до перитоніту. На початковому етапі спостерігається гіперактивність моторики, але з прогресуванням ситуація погіршується і перистальтика послаблюється. Час, необхідний для розвитку некрозу, залежить від місцезнаходження інвагіната: 12-24 години для тонкої кишки, 36-48 годин для товстої, а при ілеоцекальній локалізації – 6-12 годин.

Методи діагностики інвагінації кишки

Діагностика інвагінації кишки починається з ретельного вивчення анамнезу та пальпації. Прощупування кишки через передню стінку живота допомагає виявити інвагінат, якщо його проводити між больовими нападами. При наявності запалення черевної порожнини живіт може бути здутим, з напруженими м’язами і вираженою болючістю.

Для підтвердження діагнозу використовується ультразвукове дослідження кишки. Цей метод дозволяє виявити візуальні ознаки інвагінації, що проявляються як два темних кільця, розділені світлим кільцем, поряд з накладенням світлих і темних шарів.

Рентгенографія може допомогти в діагностиці інвагінації. Виявляється розширення кишкових петель з наявністю рідинного рівня, що вказує на непрохідність. Однак це не дозволяє візуалізувати зону інвагінації. При некрозі стінки спостерігається смужка просвітлення під печінкою, викликана кишковими газами, що потрапили до черевної порожнини. Контрастна іригографія може візуалізувати зону інвагінації (необхідно попереднє введення контрастної речовини).

Терапія інвагінації кишки

Лікування інвагінації полягає в швидкому розправленні кишкових сегментів, які впроваджуються один в одного. Це починається з консервативного підходу, а при неефективності – з хірургічного втручання.

Консервативне лікування

Методи консервативної терапії основані на пневматичній дезінвагінації. Ця методика застосовується в будь-яких випадках до початку перитоніту.

Пневматична дезінвагінація вимагає інгаляційного наркозу для релаксації м’язів живота. На початку хірург проводить пальпацію, щоб визначити місцезнаходження інвагіната. Потім через ректоскоп в пряму кишку подається повітря, яке повинно розправити кишку. При успішному проведенні процедури спостерігається випирання живота, після чого виконується повторна пальпація для підтвердження усунення інвагіната. Процедуру можна повторити 2-3 рази за необхідності.

Хірургічне лікування

Необхідність в невідкладній операції виникає в наступних випадках:

• запалення черевини через перфорацію інвагінованого сегмента;
• неефективність консервативної терапії.

Хірургічне втручання може бути виконано лапароскопічно або лапаротомічно. Після доступу до черевної порожнини хірург проводить огляд і знаходить інвагінат. Зовнішній сегмент фіксується одним зажимом, внутрішній – іншим, при цьому зажим не повинен погіршувати судинні порушення. Після розправлення кишки проводиться повторний огляд для оцінки стану стінки та кровообігу. У разі синюшності та набряклості тканини проводиться резекція.

Профілактичні заходи

Профілактика інвагінації включає своєчасне лікування запальних захворювань кишки, видалення поліпів і дотримання принципів здорового харчування.

Відновлення

Післяопераційна реабілітація включає:

• профілактику антибіотиками;
• стимуляцію кишкової перистальтики;
• відшкодування дефіциту води та мінералів.

Харчування дозволяється після відновлення кишкової прохідності, їжа повинна бути напіврідкою, тертою, приготовленою на парі або тушкованою.

Після виписки з стаціонару рекомендується динамічне спостереження у хірурга.