Сечокам'яна хвороба - симптоми, лікування, причини

Що таке сечокам’яна хвороба?

Сечокам’яна хвороба (уролітіаз) — це патологія, при якій у сечовивідній системі утворюються кристали та камені (конкременти). З плином часу такі утворення можуть збільшуватися в розмірах, досягаючи значних габаритів.

Згідно зі статистичними даними, з цією проблемою стикається близько 3% населення щорічно. Під особливу категорію ризику потрапляють чоловіки віком від 30 до 60 років, у яких сечокам’яна хвороба виявляється приблизно в три рази частіше, ніж у жінок. В останній час запальні процеси в сечовидільній системі спостерігаються також у маленьких дітей та підлітків.

Симптоми сечокам’яної хвороби

Симптоми сечокам’яної хвороби як у чоловіків, так і у жінок практично однакові. Захворювання можна запідозрити за кількома ознаками:

• часті напади тягнучого болю в області паху та попереку, наявність крові в сечі;
• болісне сечовипускання з раптовим припиненням струменя;
• з’явлення невеликої кількості крові в сечі після фізичного навантаження.

Також варто зазначити, що симптоми можуть зникати при зміні положення каменя в сечовивідних шляхах. Однак при наявності вищезазначених ознак важливо провести обстеження.

Одним з яскравих проявів сечокам’яної хвороби є ниркова колька, яка виникає при блокуванні конкремента і супроводжується інтенсивними болями в поперековій області. Цей стан не залежить від зміни положення тіла і часто супроводжується нудотою, блювотою та загальним нездужанням, що вимагає термінової медичної допомоги.

Причини сечокам’яної хвороби

Основною причиною розвитку сечокам’яної хвороби вважається спадкова схильність до захворювань нирок і порушення обміну речовин. Найчастіше конкременти формуються в сечовивідній системі внаслідок зміни хімічного складу та кислотності сечі. Додатково процесу утворення каменів сприяє підвищена концентрація солей, що викликає осадження нерозчинних сполук. Порушення обміну речовин може бути спровоковано рядом несприятливих факторів.

• Недостаток рідини в раціоні. Особливо це актуально для людей, що живуть у жаркому та сухому кліматі, їм необхідно вживати більше рідини для профілактики зневоднення.
• Несбалансоване харчування. Регулярне споживання продуктів з високим вмістом вуглеводів, солі та білків підвищує ймовірність появи каменів у нирках.
• Патології травної системи. Деякі запальні процеси в органах травлення значно підвищують ризик кристалізації солей у сечі.

Види сечокам’яної хвороби

За причинами виникнення сечокам’яна хвороба може поділятися на кілька типів:

• метаболічна;
• інфекційна;
• генетично обумовлена;
• ятрогенна (викликана прийомом медикаментів);
• ідіопатична (причина не встановлена).

Конкременти відрізняються і за розміром. В залежності від цього критерію виділяються:

• великі — понад 2 см в максимальної діаметра;
• середні — від 1 до 2 см;
• малі — менше 1 см.

За хімічним складом камені можуть бути:

• кальцієво-оксалатними;
• урати;
• білковими.

Окремо виділяють коралоподібний нефролітіаз, який характеризується утворенням каменів химерної форми, що нагадують корали, і заповнюють чашечно-лоханкову систему. Це захворювання частіше реєструється у жінок і пов’язане з ферментопатіями (вродженими або набутими порушеннями ферментних систем, що призводять до метаболічних розладів).

Діагностика сечокам’яної хвороби

Процес діагностики сечокам’яної хвороби включає кілька етапів. В першу чергу пацієнту необхідно здати аналізи крові та сечі. Загальний та біохімічний аналізи крові допомагають встановити наявність запальних процесів та патологій у сечовидільній системі, а аналіз сечі дозволяє дізнатися його хімічний склад.

Після цих досліджень лікар призначає додаткові процедури, які дозволяють з’ясувати наявність каменів, їх розмір та точне місцезнаходження. Для цих цілей застосовуються:

• оглядова урографія без використання контрастних речовин для виявлення конкрементів і їхнього розташування в нирках;
• ексреторна урографія з введенням контрасту, яка дозволяє оцінити роботу нирок та сечоводів;
• рентгенографія сечовидільної системи для оцінки ступеня збільшення чашечно-лоханкової системи та сечоводів;
• комп’ютерна томографія для виявлення сторонніх тіл у сечовивідній системі.

Консервативне лікування

Консервативна методика лікування частіше за все застосовується в таких випадках:

• якщо розмір конкремента не перевищує чотирьох міліметрів;
• якщо розмір конкремента близько шести міліметрів і він знаходиться поблизу нирки.

У подібній ситуації існує висока ймовірність самовільного виведення каменя з організму. Лікар підбирає спеціальну дієту та призначає медикаменти, що сприяють виведенню каменів. Серед таких препаратів можуть бути:

• сечогінні засоби (діуретики), що збільшують об’єм виділеної сечі;
• лікарські препарати, які допомагають розчинити невеликі камені низької щільності;
• засоби, що відновлюють обмін речовин і нормалізують роботу нирок;
• препарати для зменшення больових відчуттів та розслаблення гладкої мускулатури нирок і сечоводів;
• різноманітні антибіотики для лікування бактеріальних інфекцій, що виникають при ускладненнях сечокам’яної хвороби.

Дієтотерапія сечокам’яної хвороби

Дієта є важливим компонентом в лікуванні сечокам’яної хвороби. Список дозволених і заборонених продуктів залежить від хімічного складу каменів і особливостей обміну речовин пацієнта. Наприклад, при оксалатних каменях слід обмежити молочні продукти, бобові, горіхи та шпинат. Уратні конкременти можуть зменшитися при обмеженні білків, алкоголю, шоколаду, кави та субпродуктів. Для фосфорно-кальцієвих утворень необхідно виключити молоко, прянощі, всі види сиру та сиру, а також зелені овочі.

Загальні правила дієтотерапії рекомендують пити достатню кількість рідини та підтримувати збалансований раціон, багатий макро- та мікроелементами.

Хірургічне лікування

Якщо консервативна терапія, що триває 3-4 тижні, не приносить результатів, тоді необхідно видалити камені одним із доступних методів.

• Дистанційна літотрипсія. Цей метод передбачає дроблення каменів без безпосереднього контакту, шляхом впливу на них через шкіру за допомогою спеціального обладнання, яке руйнує конкременти до стану дрібного піску, що легко виводиться з сечею.
• Ендоскопічна літотрипсія. У цій методиці використовується інструмент, який вводиться в сечовивідні шляхи до самого конкремента, що дозволяє видалити утворення з нирок, сечоводів і сечового міхура.
• Чрезшкірна нефролітолапаксія. Операція проводиться через невеликий розріз у поперековій області, в який вводиться інструмент для дроблення каменя. Вона може бути використана навіть при коралоподібному нефролітіазі.
• Лапароскопічні операції. Хірурги роблять кілька дрібних розрізів на шкірі для введення оптики, джерел світла і інструментів для оперативних маніпуляцій. Лікарі розсікають тканини, видаляють камені та зашивають розрізи.

Раніше для видалення каменів використовувалися відкриті операції, але в даний час вони майже не застосовуються через високу травматичність.

Профілактика

Щоб уникнути рецидивів, вкрай важливо дотримуватися спеціальної дієти, призначеної лікувальним лікарем для запобігання повторному утворенню каменів. Крім того, необхідно слідувати рекомендаціям лікаря, регулярно здавати аналізи крові та сечі, а також проходити профілактичне обстеження.

Профілактичні дії повинні продовжуватися і після завершення лікування сечокам’яної хвороби, щоб виключити повторне утворення каменів та запобігти можливим ускладненням після хірургічного втручання.

Реабілітація

Реабілітація включає в себе комплекс заходів, спрямованих на запобігання рецидивів каменеутворення та оздоровлення. Для попередження повторного формування каменів пацієнту можуть бути призначені:

• дієтотерапія;
• лікування мінеральними водами;
• корекція способу життя.