Свищ прямої кишки - симптоми, лікування, причини

Що таке свищ прямої кишки?

Свищ прямої кишки (прямокишковий, параректальний свищ) є аномальним каналом, що утворюється у м'яких тканинах в області ануса. Цей стан зазвичай виникає на фоні хронічного запалення в криптах – складках слизової оболонки, розташованих на межі кишки та анального отвору. Хронічне інфекційне захворювання призводить до поступового руйнування тканин, що в результаті призводить до утворення отвору на поверхні шкіри в області сідниць. З подальшим прогресуванням процесу відбувається розростання рубцевої тканини, яка обмежує патологічний процес, формуючи таким чином патологічний канал.

Опис захворювання

Свищі прямої кишки характеризуються хронічним перебігом і супроводжуються тривалим запаленням тканин навколо анального отвору, а також постійними гнійними або кров'яними виділеннями. Пацієнти можуть відчувати подразнення шкіри в області заднього проходу, свербіж та інші несприятливі симптоми. Без адекватного лікування ця патологія може призвести до деформацій сфінктера, нетримання газів і стула, а також спровокувати розвиток злоякісних новоутворень.

Класифікація свищів прямої кишки

Свищі прямої кишки класифікуються на три основні групи залежно від причин їх виникнення:

• свищі, що виникають після хірургічних втручань або травм в області ануса;
• свищі, що розвиваються на фоні захворювань кишечника, таких як хвороба Крона;
• свищі, що формуються в результаті наявності параректальних кіст.

Утворення можуть бути неповними, якщо їх хід закінчується в м'яких тканинах, або повними, якщо вони відкриваються на поверхні шкіри. Додаткові категорії свищів визначаються за локалізацією внутрішнього отвору каналу: виділяють передні, задні та середні форми. В залежності від розташування свищевого каналу відносно анального сфінктера, розрізняють інтрасфінктерні, транссфінктерні та екстрасфінктерні свищі. Інтрасфінктерні свищі пов'язують шкіру навколо ануса з однією з крипт і мають короткий хід. Транссфінктерні утворення характеризуються більш розгалуженою структурою і множеством гнійних кишень, проходячи через обидва сфінктера та прямокишкову клітковину. Екстрасфінктерні свищі охоплюють сфінктер і проходять вздовж стінки прямої кишки, відкриваючись на її слизовій.

Існує чотири ступені важкості екстрасфінктерних свищів, які впливають на вибір лікування:

• 1 ступінь: вузький внутрішній отвір і прямий хід; відсутність ознак рубцювання, гнійників і інфільтратів;
• 2 ступінь: оточуюча клітковина не запалена, але в області внутрішнього отвору присутні ознаки рубцювання;
• 3 ступінь: у клітковині має місце гнійне запалення, внутрішній отвір вузький, без рубцевих змін;
• 4 ступінь: гнійне запалення клітковини, масивне інфільтрування тканин, великий внутрішній отвір, оточений рубцевою тканиною.

Симптоми свища прямої кишки

Симптоматика свища залежить від стадії захворювання та ступеня залучення м'яких тканин навколо анального отвору. На початкових стадіях, коли формується патологічний канал, пацієнт може не відчувати значного дискомфорту. У рідкісних випадках виникає легке неприємне відчуття в перианальній області.

Звернення до проктолога у пацієнтів відбувається в момент появи зовнішнього отвору свища, коли симптоми стають помітними. Пацієнти скаржаться на:

• сукровичні, кров'яні або гнійні виділення зі свища; характер виділень залежить від патогенних факторів;
• біль уздовж патологічного каналу, що посилюється при натисканні;
• почервоніння та локальний набряк в ураженій ділянці.

При вираженому запальному процесі в зоні свища можливі підвищення температури (до 39°C), загальне нездужання, порушення сну і емоційна нестабільність. Постійний дискомфорт в анальній області може призводити до дратівливості та значно знижувати якість життя.

Причини формування свища прямої кишки

У 95% випадків основним фактором, що провокує появу параректального свища, є гострий парапроктит – запалення м'яких тканин навколо прямої кишки та анального каналу. Розвитку цього стану сприяє надмірне розмноження патогенних мікроорганізмів, які поширюються на сусідні м'які тканини.

Інфекційним джерелом є анальні крипти і залози. Мікроорганізми виділяють екзотоксини, поступово руйнуючи слизову оболонку прямої кишки, м'язовий шар і зовнішню оболонку. У зоні ураження тканин відбувається рубцювання, що обмежує патологічний процес. Паралельно з цим формується канал із сполучної тканини, по якому відводиться рідина. При неналежному відтоку гною утворюються інфільтрати і абсцеси навколо свища.

Окрім гострого парапроктиту, факторами ризику розвитку свища можуть бути:

• сидячий спосіб життя;
• небрежна гігієна перианальної області;
• метаболічні розлади (цукровий діабет, ожиріння);
• імунодефіцити (вроджені або набуті);
• травми анальної зони.

Свищі частіше зустрічаються у чоловіків у віці 35-60 років.

Методи діагностики свища прямої кишки

Діагностика свища прямої кишки включає в себе комплексний підхід, починаючи з обговорення анамнезу та скарг, і закінчуючи інструментальними методами обстеження. Важливим моментом, що дозволяє лікарю запідозрити наявність проблеми, є інформація про минуле гостре парапроктит.

При наявності типових скарг лікар проводить огляд аноректальної області для виявлення зовнішнього отвору свища. Потім виконується пальпація м'яких тканин уздовж патологічного каналу для діагностики наявності гнійних інфільтратів і абсцесів. Для більш ретельної оцінки стану анального кільця лікар проводить пальцеве ректальне дослідження.

Спеціалізовані методи діагностики свища прямої кишки включають:

• зондирування патологічного каналу: допомагає визначити розташування утворення відносно прямої кишки;
• проба з метиленовим синім: виявляє внутрішні та зовнішні отвори каналу, приховані кишені та відгалуження;
• ректороманоскопія: дозволяє візуально оцінити стан просвіту прямої кишки та визначити внутрішній отвір свища;
• трансректальне УЗД: дає можливість на екрані бачити патологічний канал та його положення відносно прямої кишки та близьких структур;
• МРТ або КТ ураженого сегмента: застосовуються в складних клінічних випадках, коли інші методи обстеження недостатні за інформативністю.

Загальні лабораторні аналізи (загальний аналіз крові, сечі, біохімія крові) призначаються для оцінки функцій органів. Ці дослідження допомагають не тільки визначити рівень здоров'я, але також оцінити ступінь запалення.

Також можливе призначення бактеріологічного аналізу виділень з зовнішнього отвору свища для визначення збудника інфекції та вибору найбільш ефективного препарату для протимікробного лікування.

Підходи до лікування аноректальних свищів

Метод лікування свища прямої кишки визначається типом свища (інтрасфінктерний, транссфінктерний, екстрасфінктерний), ступенем ураження, вираженістю патологічних ознак і наявністю ускладнень. Рішення про тактику лікування приймається після ретельного обстеження пацієнта.

Консервативне лікування

Консервативна терапія свищів прямої кишки неефективна. Наявність патологічного каналу в м'яких тканинах робить медикаментозне лікування лише тимчасовою мірою, яка не усуває захворювання в корені. Операція залишається оптимальним способом лікування. Консервативні заходи можуть застосовуватися як підготовка до операції або в період реабілітації після втручання. Пацієнтам можуть призначати антибіотики, протизапальні препарати та фізіотерапевтичні процедури.

Хірургічне втручання

Хірургічне втручання направлено на висічення свища та відновлення цілісності пошкоджених м'яких тканин. Вибір методу операції залежить від розташування і розмірів патологічного каналу, наявності затіків і бокових кишень, кількості вихідних отворів. Проктолог підбирає найбільш підходящий варіант втручання в кожному конкретному випадку.

Серед доступних хірургічних технік:

• Висічення свища з використанням зонда. Лікар використовує зонд як провідник для мінімізації пошкоджень здорових тканин.
• Видалення свища з паралельним вскриттям і дренуванням затіків, що дозволяє провести ревізію можливих гнійних кишень для запобігання рецидиву.
• Устранення патологічного каналу з подальшим ушиванням сфінктера, коли пошкоджене м'язове кільце.

Окрім традиційних методів, існують операції по закриттю каналу з використанням хімікатів або біоматеріалів. Добрі результати демонструє введення фібринового клею або біопластичного імпланту в порожнину свища, що призводить до склеювання стінок каналу і усуває зв'язок з шкірою. Однак ефективність такого підходу варіюється, і в 48-72% випадків вдається досягти бажаного результату.

Профілактика свища прямої кишки

Специфічної профілактики появи свища прямої кишки не існує, оскільки захворювання не передається по спадковості. Основна причина його виникнення пов'язана з міграцією патогенних мікроорганізмів з анальних крипт в навколишні м'які тканини.

Ключова профілактика включає в себе:

• дотримання гігієнічних норм в області ануса та між сідницями;
• своєчасне лікування інфекційних захворювань;
• попередження і лікування запорів та проносів;
• акуратне звернення з проктологічними захворюваннями;
• корекція вуглеводного і жирового обміну;
• активний спосіб життя і боротьба з гіподинамією.

У разі наявності імунодефіцитних станів, потрібна їх корекція, що сприяє збільшенню локальних захисних функцій організму і зниженню активності патогенної мікрофлори, що присутня в прямій кишці.

Постопераційна реабілітація

Після хірургічного видалення свища прямої кишки пацієнт перебуває в стаціонарі під наглядом проктолога протягом кількох днів. Лікар контролює загоєння післяопераційної рани, проводить її промивання і перев'язки. Для підтримки якості життя та зменшення дискомфорту призначаються знеболювальні і протизапальні засоби. Для більш швидкого відновлення застосовуються мазі-репаранти, а також препарати з антибактеріальними та протизапальними властивостями.

Фізіотерапевтичні процедури, такі як УВЧ, ультразвукова і магнітна терапія, можуть прискорити процес реабілітації. Також важливим аспектом є нормалізація дефекації: при наявності запорів пацієнту можуть бути призначені проносні засоби і скоригована дієта.