Ректовагінальний свищ - симптоми, лікування, причини

Що це?

Ректовагінальний свищ є аномальним сполученням між піхвою та прямою кишкою. Цей дефект найчастіше не є вродженим, а виникає під впливом різних факторів протягом життя жінки. Поява такого свища може викликати значні фізіологічні та психологічні проблеми.

Про захворювання

Беручи до уваги близькість статевих шляхів жінки та кишечника, більшість захворювань, які торкаються цих ділянок, знаходяться на межі гінекології та проктології. Стіни піхви та прямої кишки торкаються один одного, і будь-яке пошкодження ректовагінальної перегородки може призвести до випинання слизової оболонки кишечника в піхву. Це пов'язано з різницею тиску в цих анатомічних областях – в прямій кишці тиск вищий, ніж у піхві. Приблизно через тиждень випала слизова оболонка може прирастати до стінок піхви, формуючи постійне аномальне сполучення – ректовагінальний свищ.

Найчастіше такі свищі мають невеликі розміри (до 1-2 мм в діаметрі), але іноді вони можуть досягати кількох сантиметрів. Хоча ця патологія не загрожує життю, вона може викликати значний дискомфорт у жінок.

Типи ректовагінальних свищів

Класифікація ректовагінальних свищів базується на їхній локалізації, розташуванні відносно анального отвору та формі аномального сполучення. Спеціалісти виділяють такі категорії свищів:

• низькі, які знаходяться не вище 30 мм від ануса;
• середні, розташовані на відстані 30-60 мм від заднього проходу;
• високі, які знаходяться вище 60 мм від краю анального отвору.

Більшість свищів зазвичай мають губоподібну форму. Отвори прямої кишки та піхви збігаються за розміром та висотою, а канал між ними представляє коротку пряму трубку. Свищі, що виникають внаслідок травм анального отвору, коліту або гострого парапроктиту, можуть мати трубчату форму, яка включає гнійні порожнини, затеки та множинні канали в параректальній клітковині.

Симптоми ректовагінальних свищів

Симптоматика ректовагінальних свищів варіюється залежно від розмірів та локалізації аномальних отворів. Найбільш поширені симптоми включають:

• біль в області перинеуму;
• часті запальні процеси у піхві та зовнішніх статевих органах, а також у сечовій системі;
• непроізвольне виділення калових мас з піхви (при отворі більше 1 см), кишкових газів та гною.

При розповсюдженні інфекції на сечовивідні шляхи можуть виникати дизуричні прояви – різі та біль під час сечовипускання. Також можлива біль під час статевого акту, обумовлена запаленням. Посилення больового синдрому ускладнює сексуальне взаємодію. Крім того, неприємний запах з піхви, який важко замаскувати, може викликати у жінок психологічні розлади, такі як дратівливість та депресивні стани.

Причини ректовагінальних свищів

Вроджена форма ректовагінальних свищів зустрічається вкрай рідко і зазвичай успішно лікується відразу після народження. Найбільш поширеними причинами їх виникнення є:

• швидкі або затяжні пологи;
• долгий час безводних пологів;
• помилки під час епізіотомії;
• великий плід при вузькому тазі;
• недоліки при ушиванні розривів пологових шляхів;
• неправильне акушерське втручання;
• використання вакуум-екстракції або щипців.

Ці фактори складають до 90% всіх випадків ректовагінальних свищів. Також такі отвори можуть виникати як ускладнення при захворюваннях кишечника, таких як хвороба Крона або виразковий коліт.

Інші можливі причини розвитку ректовагінальних свищів включають:

• травми ректовагінальної перегородки;
• самовільне вскриття гострого парапроктиту в піхві;
• пошкодження стінки прямої кишки під час гінекологічних або проктологічних операцій.

Діагностика

Лікар може запідозрити наявність ректовагінального свища ще на етапі анамнезу, ґрунтуючись на характері скарг пацієнтки. Для підтвердження діагнозу спершу виконується гінекологічний огляд. При цьому добре видно отвір, обкладений рубцевою тканиною, на стінці кишечника, що прилягає до піхви. Повну інформацію про стан ректовагінальної перегородки, а також цілісність задньої стінки піхви та передньої стінки прямої кишки надають двуручні ректовагінальні дослідження. Якщо у лікаря залишаються сумніви щодо діагнозу, призначаються додаткові дослідження:

• ірригоскопія;
• фістулографія;
• ректороманоскопія;
• хроморектороманоскопія;
• вагінальне та ректальне УЗД та інші методи.

При складних ректовагінальних свищах може знадобитися МРТ малого таза з контрастом.

Якщо є підозра на наявність інших захворювань, які можуть ускладнювати ректовагінальний свищ, проводиться диференціальна діагностика. У цьому випадку до обстеження може підключатися проктолог.

Лікування ректовагінальних свищів

Повністю позбутися аномальних ходів між піхвою та прямою кишкою можна лише за допомогою операції. Існує безліч методик, що застосовуються для вирішення цієї проблеми. Найбільш поширені такі методи:

• використання титанових кліпс;
• введення коллагенової пробки;
• закриття аномального отвору за допомогою тканин самої пацієнтки.

Хірургічні втручання по усуненню ректовагінального свища зазвичай проводяться поетапно. За кілька місяців до операції виконується тимчасова колостомія (виведення частини кишечника через черевну стінку для відведення газів і калу). В цей час здійснюється лікування інфекцій та запалень у області піхви та нижніх відділів кишечника. При малих розмірах свищів можливе їх самозаживлення, однак якщо цього не відбувається, після лікування інфекцій буде виконано ушивання свища.

Профілактика ректовагінальних свищів

Для запобігання розвитку ректовагінальних свищів рекомендуються такі заходи:

• правильне ведення беремених жінок з великими плодами та вузьким тазом;
• оперативне та якісне ушивання пошкоджень пологових шляхів;
• акуратне проведення акушерських процедур та операцій;
• уникання травмоопасних сексуальних практик.

Крім того, жінкам, які перенесли пологи (особливо складні), а також гінекологічні або проктологічні втручання, необхідно проходити регулярне спостереження у спеціаліста для своєчасного виявлення та вирішення можливих проблем.

Реабілітація

Перші 1-3 місяці після хірургічного втручання є найбільш критичними для запобігання рецидиву ректовагінального свища. Відновленим пацієнткам у цей період рекомендується:

• контролювати частоту та консистенцію стільця;
• забезпечити ретельну гігієну;
• дотримуватись дієти, багатої рослинною клітковиною та висівками;
• уникати фізичної активності та піднімання важкостей;
• не перегріватися.

Якщо виникають труднощі з запорами, слід звернутися до лікаря і пройти курс лікування під його контролем із використанням проносних засобів.