Уретрит - симптоми, лікування, причини

Уретрит: що це за захворювання?

Уретрит — це запалення сечовивідного каналу, яке найчастіше має інфекційну природу, але може бути й неінфекційним. Найбільш підвержені цьому захворюванню чоловіки, тоді як у жінок воно може проявлятися з неявними симптомами. Без належного лікування уретрит може призвести до серйозних ускладнень, які погіршують якість життя.

Як діагностувати уретрит?

Для раннього виявлення уретриту у чоловіків і жінок важливо звернутися до уролога. Лікарі медичного центру мають великий досвід роботи з цим захворюванням і здатні швидко встановити його походження і запропонувати ефективне лікування.

Які ознаки уретриту?

Симптоми уретриту залежать від його причини та особливостей перебігу. Специфічні форми уретриту, спричинені статевими інфекціями, потребують окремого розгляду.

• Гонококовий уретрит з'являється через 3-21 день після зараження гонококом, характеризується різзю і печінням при сечовипусканні, а також рясними жовто-сірими виділеннями. Підвищення температури можливе при запаленні початкових відділів уретри. У пацієнтів, які не отримують належного лікування, уретрит може перейти в хронічну стадію, проявляючись легким дискомфортом при сечовипусканні і бідними виділеннями.
• Уретрит, спричинений трихомонадами, може проявлятися через 1-2 тижні після інфікування, з незначним дискомфортом та пінистими виділеннями.
• Хламідійний уретрит часто протікає безсимптомно, симптоми можуть включати свербіж, печіння та виділення з сечовивідного каналу.

Грибковий уретрит (наприклад, спричинений грибами роду Candida) також може мати неявні симптоми: легкий дискомфорт та незначні творожисті виділення.

Неспецифічний гострий уретрит проявляється печінням, свербіжем і гнійними виділеннями, при цьому в хронічній стадії симптоми менш виражені, відділення зазвичай слизове.

Фактори, що сприяють уретриту

Неінфекційний уретрит зустрічається рідше, його причини можуть бути наступними:

• травми після катетеризації та маніпуляцій через уретру;
• подразнення слизової через хімічні речовини (при алергії, метаболічних порушеннях або інтоксикації);
• наслідки променевої терапії.

Основним джерелом специфічного уретриту є інфекції, які передаються статевим шляхом. Інфекційні агенти проникають в уретру під час незахищених статевих контактів.

Неспецифічне запалення зазвичай викликане умовно-патогенними мікроорганізмами, такими як кишкова паличка, стафілококи та стрептококи, часто виникаючи на фоні травм слизової. Хронічний неінфекційний уретрит найчастіше є вторинним.

Способи лікування уретриту

Підходи до лікування уретриту у жінок і чоловіків залежать від причин захворювання, вираженості симптомів і наявності ускладнень. Частіше за все лікування проводиться на амбулаторній основі, госпіталізація може знадобитися лише при високому ризику ускладнень. При своєчасному візиті до лікаря, в основному застосовується консервативне лікування. Для запобігання переходу в хронічну стадію важливий комплексний підхід та моніторинг лікування.

Консервативне лікування

Найважливішою частиною терапії уретриту є медикаментозне лікування. Пацієнтам з неспецифічним уретритом призначають антибіотики широкого спектра, поєднуючи їх з протизапальними засобами. При хронічному уретриті можуть використовуватися місцеві препарати. При вторинному уретриті акцент робиться на лікування основного захворювання, такого як цистит або простатит.

Специфічні форми вимагають призначення засобів, що враховують тип збудника та його чутливість. При змішаних інфекціях може застосовуватися комплексна терапія, яка включає антибіотики, протипротозойні та протизапальні засоби, вітаміни та фізіотерапію. Лікування інфекцій, що передаються статевим шляхом, повинно проходити одночасно для обох партнерів, до повного одужання рекомендується уникати статевих контактів.

Хірургічне втручання

Деяким пацієнтам з вторинним уретритом, спричиненим звуженням сечовивідного каналу, може знадобитися хірургічне втручання. Операції в більшості випадків проводяться з мінімальним травматизмом для відновлення нормальною прохідності уретри, найбільш поширеною процедурою є бужування сечовидільного каналу.