Нестабільність хребта - симптоми, лікування, причини

Що таке нестабільність хребта?

Нестабільність хребта являє собою патологічний стан, при якому спостерігається надмірна рухливість певного сегмента хребетного стовпа. Цей стан може розвиватися з різних причин, включаючи розтягнення зв'язок, недостатню силу м'язового корсета, дегенеративні зміни в міжхребцевих дисках та інші фактори.

При виникненні даного захворювання пацієнти часто скаржаться на сильний біль у шийному, грудному або поперековому відділах хребта, а також на спазми в м'язах спини і головний біль. Больовий синдром зазвичай виникає при русі хребців вперед і назад (навіть у стані спокою) і при защемленні нервових корінців.

Види патології

Сучасна медицина виокремлює чотири типи нестабільності хребта:

• Дегенеративна нестабільність – виникає через дегенеративно-дистрофічні зміни в хребцях і міжхребцевих дисках, що призводить до фрагментації диска та пошкодження фіброзного шару. Ця форма патології часто супроводжується остеохондрозом та іншими захворюваннями хребта.
• Диспластична нестабільність – розвивається на тлі дисплазії. Вона може зачіпати хребці, міжхребцеві диски, зв'язки та суглоби. У різних пацієнтів спостерігаються різні зміни: звуження міжхребцевих дисків або анатомічні аномалії положення пульпозного ядра.
• Післяопераційна нестабільність – виникає внаслідок пошкоджень, отриманих під час хірургічного втручання (через недостатню кваліфікацію операції) або в період реабілітації (якщо пацієнт не дотримується рекомендацій щодо відновлення).
• Посттравматична нестабільність – виникає внаслідок травм хребта. Травми можуть виникати внаслідок ДТП, занять спортом або падінь. У новонароджених цей вид нестабільності може виникати внаслідок пологових травм.

Причини нестабільності хребта

Надмірна рухливість хребта може бути як вродженою, так і набутою. У першому випадку захворювання може бути пов'язане з недостатнім розвитком або слабкістю зв'язково-суглобового апарату у дитини (наприклад, при дисплазії сполучної тканини).

Основні причини набутої нестабільності хребта:

• Супутні захворювання. Часто спостерігаються разом з остеохондрозом, кіфозом, лордозом, сколіозом та іншими проблемами хребта.
• Травми спини. Найчастіше вони трапляються в результаті автомобільних пригод або спортивної діяльності.
• Хірургічні операції. Неправильно виконані операції на хребті та спинному мозку, а також недотримання післяопераційних призначень можуть призводити до проблем з хребтом, включаючи нестабільність.
• Вікові зміни. Дегенеративні зміни в тканинах хребта є природним наслідком старіння. Щоб уповільнити цей процес, важливо уникати надмірних навантажень на хребет, своєчасно лікувати захворювання опорно-рухового апарату та регулярно проходити профілактичні огляди у терапевта, невролога або інших фахівців.

Симптоми нестабільності хребта

Клінічні прояви нестабільності хребта залежать від локалізації ушкоджень і ступеня тяжкості патології. Найяскравіший симптом – це різка біль, що посилюється під час фізичної активності, поворотів голови та тіла, нахилів і тривалого перебування в одному положенні (наприклад, за комп'ютером). Також можуть спостерігатися такі прояви:

• відчуття тяжкості і «скутість» у хребті;
• м'язові спазми;
• атрофія м'язів;
• характерний тріск при русі;
• втрата рухливості деяких відділів хребта;
• порушення чутливості, оніміння ділянок тіла;
• головні болі і мігрені;
• запаморочення;
• напади нудоти;
• зниження чіткості зору;
• шум у вухах;
• вимушена поза (при тривалому перебігу захворювання).

Крім того, захворювання часто супроводжується порушеннями сну. Пацієнт може відчувати труднощі з комфортним положенням під час сну і прокидатися від болю. Нестабільність хребта може також призводити до зміщення хребців і виникнення аномальних вигинів хребетного стовпа. Підвищений м'язовий тонус також характерний для цієї патології. Часті напруження в м'язах можуть призводити до їх втоми та ослаблення, що викликає болісні відчуття при пальпації.

Діагностика нестабільності хребта

Оскільки нестабільність хребта, як правило, не є єдиним захворюванням, а часто протікає в поєднанні з іншими кістково-м'язовими і неврологічними розладами, потрібна детальна диференціальна діагностика.
На первинному огляді лікар збирає анамнез, опитуючи пацієнта про наявність характерних симптомів, а також проводить пальпацію для визначення області ушкодження.

Якщо є болі в спині, м'язові спазми та невралгічні симптоми, пацієнта направляють на інструментальні дослідження:

• Рентгенографія. З допомогою рентгенівських променів і функціональних проб лікар може виявити зміщення хребців і ознаки патологічної рухливості.
• УЗД. Ультразвукове дослідження допомагає виявити ушкодження внутрішніх органів, пов'язані з підвищеною рухливістю хребців, а також оцінити ступінь їх зміщення.
• МРТ та КТ. Ці методи дозволяють виявити патології в міжхребцевих дисках і ушкодження м'яких тканин.

Результати досліджень допомагають лікарю визначити особливості захворювання і розробити найкращий підхід до лікування.

Методи лікування

Вибір методів лікування нестабільності хребта залежить від стадії захворювання і наявності супутніх проблем зі здоров'ям. Найбільш ефективним і швидким способом усунення патології є хірургічне втручання. Проте на ранніх стадіях розвитку хвороби можуть застосовуватися і консервативні методи.

Консервативне лікування

Консервативне лікування передбачає використання медикаментозних препаратів і фізіотерапевтичних процедур для усунення патології хребта. Основна мета такої терапії – полегшення болю, зменшення запальних процесів і зниження набряклості тканин.

В рамках лікування пацієнту можуть бути призначені:

• анальгетики;
• спазмолітичні препарати;
• міорелаксанти;
• нестероїдні протизапальні засоби;
• глюкокортикоїди;
• хондропротектори.

Окрім медикаментозного лікування, методи фізіотерапії також добре зарекомендували себе:

• електрофорез;
• магнітотерапія;
• ультразвукова терапія;
• голкорефлексотерапія;
• мануальна терапія;
• масаж.

Хірургічне лікування

Найбільш радикальним методом усунення нестабільності хребта є хірургічне втручання. Основне завдання операції – створення стабільності сегментів хребетного стовпа із використанням спеціалізованих імплантів.

Для цього встановлюються індивідуально підібрані стабілізуючі імпланти, які враховують анатомічні особливості конкретного пацієнта. Встановлені імпланти допомагають відновити і зберегти нормальну рухливість хребта, запобігаючи патологічним зміщенням.

Після операції пацієнт, як правило, повністю відновлюється, а ризик рецидиву захворювання залишається мінімальним.

Профілактика

Щоб запобігти розвитку нестабільності хребта, слід виконувати ряд профілактичних заходів:

• Укреплювати м'язи спини – займатися спортом (рекомендуються фітнес, гімнастика, йога, пілатес, плавання), регулярно робити піші прогулянки.
• Слідкувати за поставою при сидячій роботі, використовувати спинку стільця, робити легкі розминки.
• Дотримуватись правильного харчування – вживати продукти, багаті вітамінами та мінералами (свіжі овочі, фрукти, молочні продукти, риба).
• Відмовитися від шкідливих звичок.
• Уникати надмірних фізичних навантажень і піднімати важкі предмети.

Реабілітація

Час відновлення пацієнта та його загальне самопочуття після лікування залежать не лише від якості медичного втручання, а й від поведінки пацієнта в реабілітаційний період.

В післяопераційний період важливо дотримуватись наступних рекомендацій:

• Уникати напруження спини впродовж перших 5-7 днів після операції.
• Не піднімати тяжкості та уникати інтенсивних фізичних навантажень впродовж 2 місяців.
• За призначенням лікаря носити підтримуючий корсет.
• Уникати тривалого перебування в одному положенні.

В подальшому відновлювальному періоді прискорити процес одужання допоможуть індивідуально розроблені лікарем-реабілітологом фізичні вправи.