Перелом поперекового відділу - симптоми, лікування, причини

О захворюванні

Перелом поперекового хребця – це руйнування кісткової структури хребта, включаючи його тіло або відростки.

Травми хребтового стовпа складають 3,3–17,0% від загального числа кісткових переломів. При цьому 55% всіх ушкоджень хребта припадає на поперековий відділ. Найбільшому ризику підлягають три верхні поперекові хребці, оскільки вони мають найменшу рухливість.

Переломи даної області супроводжуються болями та обмеженням рухів. У місці ушкодження спостерігаються набряки, синці та рефлекторне напруження м'язів. Небезпека переломів поперекових хребців полягає в можливості травмування спинного мозку та нервових корінців, що може призвести до парезів, паралічів та порушень функції тазових органів.

Скринінг переломів хребта здійснюється за допомогою рентгенографії для візуалізації лінії перелому. Однак стандартні рентгенограми можуть бути недостатньо інформативними, і для більш точної діагностики слід виконувати комп'ютерну (КТ) або магнітно-резонансну томографію (МРТ).

Вибір методу лікування перелому поперекового хребця залежить від його характеру. За відсутності ускладнень переважно консервативне лікування. В іншому випадку потрібне хірургічне втручання.

Види

Переломи поперекового відділу класифікуються за механізмом виникнення на дві основні групи:

• травматичні – що виникають через значний зовнішній вплив на незачеплену кісткову тканину;
• патологічні – пов'язані зі змінами в структурі кісткової тканини, що виникають при мінімальних навантаженнях.

Травматичні переломи можуть бути як ізольованими, так і супутніми травмам внутрішніх органів.

При такому переломі можуть бути пошкоджені різні структури хребця: тіло, остисті відростки, дуги та міжхребцеві диски.

Класифікація за станом шкірних покривів включає:

• закриті ушкодження – шкіра залишається цілою;
• відкриті ушкодження – пошкодження шкіри в області травми (наявність рани).

За характером ушкодження розрізняють:

• компресійні – що виникають через стиснення хребця, зазвичай у передній частині;
• осколкові – при впливі зовнішньої сили відбуваються відломки кістки (в разі безлічі осколків це один із найважчих видів травм – вибуховий перелом);
• переломовивихи – не лише супроводжуються порушенням цілісності кістки, але й зміщенням суглобових поверхонь, часто з неврологічними розладами (стиснення спинного мозку, компресія нервових корінців).

Компресійні переломи діляться на три ступені тяжкості:

• перша ступінь – зменшення висоти хребця на 25 %;
• друга ступінь – зменшення висоти на 40 %;
• третя ступінь – висота тіла хребця зменшена більше ніж на 40 %.

За клінічним перебігом і ризиком ускладнень переломи поперекового відділу діляться на:

• неускладнені – пошкоджена тільки кістка, інших травм немає;
• ускладнені – можуть бути викликані стисненням або руйнуванням нервових структур.

Симптоми

Клінічні прояви перелому хребта в поперековому відділі можуть включати:

• боли, обмеження рухливості, набряки та гематоми в області попереку (при травматичному характері травми);
• посилення болючості при згинанні, розгинанні та обертанні тулуба;
• болючість при пальпації околохребтових тканин;
• поступово посилювані болі, особливо вночі – це може вказувати на повільно розвиваючийся перелом на фоні остеопорозу (в ранніх стадіях може бути безсимптомним або з незначними проявами).

Таким чином, клінічні прояви перелому поперекових хребців залежать від механізму травми. Небезпечні повільно розвиваючі компресійні переломи на фоні остеопорозу, адже відсутність видимих деформацій може призвести до запізнілого звернення за медичною допомогою. Якщо кілька хребців залучені в процес, зріст людини може знизитися на кілька сантиметрів через загальне зменшення висоти. Перші зміни, як правило, фіксуються за зміною одягу (нормальні штани стають довгими).

Причини

Причини виникнення перелому поперекового відділу залежать від віку пацієнта. У молодих людей до 45 років основними факторами є травми (падіння з висоти, ДТП). Такі травми трапляються при надмірному згинанні, що перевищує міцність кісткової тканини, а також при стисненні.

У осіб старше 50-60 років основним ризиком є остеопороз, що проявляється зниженням мінеральної щільності кісток. Остеопоротичні переломи частіше зустрічаються у жінок, які пережили менопаузу, коли рівень естрогенів різко падає, що сприяє остеопорозу та патологічним переломам поперекового відділу. Ці переломи термінально називаються патологічними, оскільки виникають при мінімальній силі (наприклад, при різкому повороті). Іншими можливими причинами є метастатичне ураження кісток, сифіліс, туберкульоз опорно-рухового апарату, а також ендокринні захворювання з порушенням функції паращитовидних залоз.

Діагностика

При підозрі на перелом хребта в поперековій зоні обстеження починається з рентгенографії. Дослідження виконуються як мінімум у двох проекціях для візуалізації змін форми та висоти хребців. Однак часто дані рентгена недостатні для постановки точного діагнозу, тому застосовується комп'ютерна або магнітно-резонансна томографія для уточнення стану.

Для виключення неврологічних порушень обов'язкова консультація невролога або нейрохірурга. Функції нервово-м'язової системи перевіряються за допомогою електронейроміографії.

Лікування

Методи лікування визначаються характером і ступенем тяжкості травми. Доступні як консервативні, так і хірургічні підходи. Всі процедури проводяться з адекватним знеболюванням (зазвичай з попередньою паратверезною блокадою).

Консервативне лікування

При відсутності ускладнень і легкій компресії показаний постільний режим (зазвичай на 2 місяці). Важливо забезпечити жорстку поверхню для сну, а для підтримання фізіологічного вигину попереку використовувати валик.

При компресії, відповідній другій або третій ступені, відновлення анатомії хребта здійснюється поступово. Спочатку під поперек підкладаються валики невеликого діаметра, потім їх розмір поступово збільшується. Після цього для підтримки нерухомості хребта використовується жорсткий корсет.

При переломовивихах, коли спинний мозок не пошкоджений, первинним етапом є скелетне витягнення. Це дозволяє відновити нормальне положення хребців, після чого їх фіксують жорстким корсетом.

Симптоматична терапія паралельна основному лікуванню та направлена на полегшення супутніх станів. Наприклад, при парезах кишечника призначаються антихолінестеразні препарати та мікроклізми. При порушеннях сечовипускання застосовується медикаментозна терапія в поєднанні з катетеризацією сечового міхура.

Хірургічне лікування – операції при переломах поперекового відділу

Складні переломи вимагають хірургічного втручання. Основні показання до операції:

• тиснення нервових корінців;
• компресія спинного мозку хребцем;
• множинні осколкові переломи;
• нестабільність хребта.

В залежності від клінічної ситуації операція може включати декомпресію нервових структур, видалення кісткових осколків, відновлення анатомічної структури хребта та його фіксацію за допомогою пластин або кейджів.

В якості альтернативи традиційним методам використовуються малоінвазивні підходи, які значно знижують травматичність і час операції. У деяких випадках можливо комбінувати традиційні та малоінвазивні методи для більш швидкої реабілітації пацієнта, скорочуючи час стаціонарного лікування.

Профілактика

Профілактика спрямована на зниження ризику травм. У зимовий період важливо вміти правильно падати (групуватися), під час водіння автомобіля використовувати ремені безпеки, а при роботі на висоті – застосовувати страхувальні системи.

Для запобігання остеопоротичним переломам жінкам після менопаузи та чоловікам старше 50-55 років рекомендується проходити денситометрію, щоб оцінити мінеральну щільність кісток. Якщо за алгоритмом FRAX пацієнт потрапляє в категорію високого ризику, призначається профілактичне лікування кальцієм, вітаміном D та біфосфонатами.

Реабілітація

На початковому етапі обмежені інфекції в хребті, застосовуються фізіотерапевтичні процедури, починаючи з перших-других днів після травми. Це допомагає покращити мікроциркуляцію, сприяє активній регенерації кісткової тканини та запобігає атрофії м'язів через бездіяльність. В післяопераційний період важливо здійснювати адекватне знеболювання.

Коли перелом стає стабільним, реабілітаційні заходи стають більш активними. На цьому етапі рекомендується:

• лікувальна фізкультура в поєднанні з плаванням або аквааеробікою;
• фізіотерапія, спрямована на стимуляцію м'язів;
• масаж для відновлення.

Переміжок реабілітації після перелому поперекового відділу індивідуальний і враховує характер травми. При легких переломах відновлення, як правило, відбувається швидше, ніж при залученні нервових структур.