Нейросенсорна приглухуватість - симптоми, лікування, причини

Типи

Існують різні класифікації нейросенсорної глухоти, які допомагають лікарю розібратися в природі патології, її прогресуванні, ступені вираженості та оптимальних варіантах лікування пацієнта.

Слухові розлади можуть бути як вродженими (ушкодження клітин слухового аналізатора відбувається в період внутрішньоутробного розвитку або під час пологів), так і набутими (нормальний слух знижується з віком з різних причин).

За характером течії хвороби нейросенсорна глухота ділиться на гостру та хронічну. Гостра форма може виникнути раптово – за лічені години і навіть хвилини пацієнт може втратити слух. Хронічна форма розвивається поступово, погіршуючись протягом місяців і навіть років.

Слуховий поріг (мінімально сприйнятливий звук) у здорової людини становить від 0 до 25 дБ. Залежно від рівня чутності розрізняють 4 стадії (ступені) нейросенсорної глухоти:

• I – поріг слуху 26-30 дБ, розмовна мова чутна на відстані 5-7 м;
• II – чутний рівень звуку 41-55 дБ, розмовна мова сприймається на відстані 3-4 м;
• III – поріг слуху 56-70 дБ, розмовну мову на відстані більше 2 м пацієнт не улавлює;
• IV – звуки силою менше 71-90 дБ не сприймаються, мова чутна на відстані менше 1 м.

При порозі чутності понад 90 дБ пацієнта вважають повністю глухим.

При признаках нейросенсорної глухоти

Основний симптом даного захворювання – зниження слуху. Залежно від причин воно може проявитися раптово або розвиватися повільно.

Пацієнти також скаржаться на:

• головокружіння, що супроводжується нудотою і можливою блювотою;
• порушення координації рухів;
• шум в вухах, який може бути постійним або періодичним, у вигляді дзвону або шипіння;
• відчуття закладеності в вусі.

При тривалому течії НСТ погіршується психоемоційний стан пацієнта – він може стати дратівливим, тривожним і втратити інтерес до спілкування. У людей похилого віку можуть виникати вторинні прояви, зокрема порушення пам'яті і прогресуюча деменція.

Фактори, що призводять до нейросенсорної глухоти

Вроджена нейросенсорна глухота може бути викликана:

• аномаліями хромосом, наявністю домінантних генів, що викликають глухоту у батьків;
• порушеннями внутрішньоутробного розвитку структур внутрішнього вуха;
• врожденною гіперплазією епітелію в середньому вусі;
• гіпоксією плода;
• патологічними умовами пологів.

Ризик розвитку генетичних порушень у майбутньої дитини підвищують:

• інфекційні захворювання матері (сифіліс, хламідіоз, краснуха та інші);
• вживання матері алкоголю або токсичних речовин;
• вплив іонізуючої радіації на організм матері;
• вживання матері препаратів з тератогенними ефектами.

Набуту нейросенсорну глухоту можуть викликати:

• тривалий вплив на організм високочастотного шуму (професійні ризики);
• акустичні травми від одноразового впливу звуку вище 90 дБ;
• ліки з ототоксичним ефектом (деякі антибіотики, саліцилати та діуретики при неправильному застосуванні);
• черепно-мозкові травми;
• інфекції вуха і головного мозку (середні отити, лабіринтити, менінгіти);
• захворювання судинного характеру, що призводять до погіршення кровостачання внутрішнього вуха і головного мозку; (атеросклероз, неконтрольована гіпертензія та її наслідки);
• пухлини;
• аутоімунні захворювання;
• алергічні реакції;
• вікові зміни в вухах;
• остеохондроз шийного відділу хребта.

Методи діагностики

Діагностика починається зі збору скарг і аналізу історії захворювання шляхом спілкування з пацієнтом для з'ясування факторів, які впливають на слух. Потім лікар проведе огляд вуха (отоскопію), хоча дане обстеження не дасть корисної інформації для діагностики, оскільки при НСТ зовнішнє і середнє вухо не залучені в патологічний процес.

Для оцінки слухових функцій лікар-отоларинголог виконає мовні тести, камертонові проби і створить тональну аудіограму. Для маленьких дітей аудіометрія буде проведена з використанням комп'ютерної техніки під час їх сну.

Для уточнення діагнозу призначають додаткові дослідження:

• вестибулярні тести;
• КТ і/або МРТ головного мозку;
• УЗД брахіоцефальних артерій;
• імпедансометрію (аналіз стану барабанної перетинки і слухових кісточок);
• консультації інших фахівців, включаючи невролога.

Результати зазначених методів діагностики допоможуть відрізнити нейросенсорну глухоту від інших форм зниження слуху, встановити правильний діагноз і вибрати найбільш ефективний шлях лікування.

Терапія нейросенсорної глухоти

Методи лікування нейросенсорної глухоти у дорослих і дітей залежать від типу захворювання, рівня ушкодження слухового аналізатора і ступеня зниження слуху.

У разі гострого перебігу захворювання, що виник раптово через ушкодження волоскових клітин внутрішнього вуха, пацієнт повинен бути екстрено госпіталізований в отоларингологічне або неврологічне відділення, дотримуючись правил збереження слуху, з подальшою консервативною терапією, яка може включати:

• внутрішньовенне введення глюкокортикоїдів, судинорозширювальних та антигипоксичних препаратів;
• пероральний прийом ноотропів, вазоактивних засобів;
• транскраніальну або ендауральну електростимуляцію;
• електрофорез;
• лазеротерапію;
• магнітотерапію;
• акупунктуру.

Для пацієнтів з хронічною нейросенсорною глухотою лікувальні заходи включають:

• зменшення акустичного навантаження;
• лікування основної соматичної патології;
• препарати, що покращують мозковий кровообіг і обмін речовин у клітинах слухового аналізатора;
• фізіотерапію (лазеро-, магніто-, голкорефлексотерапію) курсами.

Якщо пацієнт відчуває труднощі з сприйняттям розмовної мови, йому може бути рекомендовано слухопротезування. Сучасні слухові апарати здатні покращувати якість звуковосприйняття і навіть стимулювати залишковий слух пацієнта.

У випадках, коли слухопротезування неможливе або слухові функції не підлягають корекції, може бути рекомендована кохлеарна імплантація.

Профілактика захворювання

Профілактика вродженої глухоти в значній мірі залежить від вагітної жінки та полягає в зменшенні впливу на її організм шкідливих факторів – алкоголю, медикаментів і інфекцій.

Для запобігання розвитку набутій нейросенсорній глухоті слід:

• регулярно проходити профілактичні огляди у лікаря-отоларинголога;
• додержуватися попереджень для вух – мінімізувати небезпечний вплив гучного шуму (не слухати музику на великій гучності, особливо через навушники, не давати дітям гучні музичні іграшки, на виробництві використовувати засоби захисту слуху);
• своєчасно лікувати захворювання, особливо судинні;
• при перших ознаках погіршення слуху одразу ж звертатися до спеціаліста.

Реабілітація

Якщо відновити слух неможливо, показана реабілітація за допомогою слухопротезування або кохлеарної імплантації. Пацієнтам з встановленими імплантами або використовуючи слухові апарати слід уникати надмірних фізичних навантажень, травм голови, мінімізувати коливання атмосферного тиску, регулярно приймати призначені медикаменти та проходити підтримуючу фізіотерапію.