Ожиріння - симптоми, лікування, причини

Загальний опис захворювання

Згідно з даними ВООЗ, майже кожен третій чоловік на Землі страждає від зайвої ваги. Це стосується як чоловіків, так і жінок. Найбільш виражене збільшення маси спостерігається у віці від 30 до 60 років, особливо значний ріст ваги відбувається в період менопаузи.

Класифікація

Класифікація ожиріння у дорослих базується на індексі маси тіла (ІМТ). Цей коефіцієнт розраховується шляхом ділення маси в кілограмах на зріст в метрах, зведений в квадрат. Результат служить для оцінки ступеня ожиріння та ризиків, пов'язаних з ним. Ці параметри також допомагають у виборі стратегії лікування.

Показник ІМТ	Ступінь ожиріння
Менше 25	Нормальна маса тіла
25-30	Зайва маса тіла (передожиріння)
30-34,9	2 ступінь
40-44,9	4 ступінь
45 і більше	4 ступінь (морбідне ожиріння)

В залежності від розподілу жирової тканини в тілі виділяють наступні типи ожиріння:

• Абдомінальне (верхнє, чоловіче) – жир сконцентрований насамперед в області живота та талії.
• Гіноїдне (нижнє, жіноче) – жир накопичується переважно на сідницях та стегнах, формуючи характерну грушоподібну фігуру.
• Сумішане – жирова тканина рівномірно розподілена по всьому організму.

В залежності від цих причин та умов, виділяють наступні види ожиріння:

• гормональне (ендокринне): пов'язане з розладами роботи залоз внутрішньої секреції та дисбалансом гормонів;
• гіпоталамічне: обумовлене пошкодженням гіпоталамусу;
• ексогенно-конституційне (аліментарне): з'являється внаслідок надмірного харчування;
• ятрогенне, медикаментозне: викликане прийомом лікарських засобів, що впливають на апетит або обмін речовин.

Ожиріння може бути первинним (виникає внаслідок переїдання та низької фізичної активності) або вторинним, коли надлишок маси тіла є наслідком інших захворювань.

За особливостями розташування жирової тканини розрізняють:

• вісцеральне ожиріння: жир сконцентрований навколо внутрішніх органів в області живота;
• переферійне ожиріння: надлишок жиру локалізується в підшкірній жировій клітковині.

Клінічні прояви

Головним симптомом ожиріння є надлишок маси тіла. Навіть на ранніх стадіях виникають помітні зміни зовнішнього вигляду: формуються другий підборідок, з'являється «вдовиний» горб на шиї, збільшується розмір живота до звисаючого фартука, а стегна приймають форму «галіфе». Також пацієнти скаржаться на:

• підвищене потовиділення;
• задишку при легких фізичних зусиллях;
• загальне нездужання;
• набряклість тканин;
• запори;
• болі в суглобах і хребті;
• підвищену дратівливість і нервозність.

На пізніх стадіях захворювання виникають проблеми з серцево-судинною, легочною системами та іншими внутрішніми органами. Ризики виникнення різних ускладнень, включаючи потенційно смертельні (інфаркти, інсульти), значно зростають. Надмірне навантаження підвищує ймовірність захворювань суглобів і хребта. Аномальний артеріальний тиск може провокувати кардіологічні проблеми. У жінок цей стан пов'язаний з можливими порушеннями менструального циклу, аменореєю та безпліддям.

Фактори ризику

Основні причини первинного ожиріння пов'язані з неправильним харчуванням (неконтрольоване споживання їжі, споживання неякісних та шкідливих продуктів, стресове заїдання) і недостатньою фізичною активністю.

У вторинній формі збільшена маса тіла може виникати навіть при раціональному харчуванні та адекватній фізичній активності. Причини можуть бути наступними:

• вікові зміни обміну речовин;
• генетична схильність;
• існуючі ендокринні або психічні захворювання, пухлини;
• прийом певних медикаментів, включаючи гормональні;
• фізіологічні стани (вагітність, лактація, менопауза).

Методи діагностики

Люди з зайвою вагою можуть звернутися за консультацією до терапевта або ендокринолога. Початок діагностики включає опитування та збір анамнезу, включаючи звички харчування, рівень фізичної активності та наявність хронічних захворювань. Далі лікар виконує розрахунок ІМТ, вимірює окружність талії та стегон, при необхідності проводить додаткові розрахунки та індекси. У ході загального огляду також визначаються артеріальний тиск, частота серцевих скорочень та інші основні параметри здоров'я.

Для глибокого аналізу стану внутрішніх органів призначають додаткові методики:

• розширений біохімічний аналіз крові;
• дослідження гормонального статусу;
• загальний аналіз крові та сечі;
• ЕКГ, ультразвукове дослідження серця;
• УЗД, КТ або МРТ внутрішніх органів;
• аналіз складу жирової та м'язової тканини (біоімпедансометрія).

При необхідності до діагностики залучаються профільні спеціалісти: гастроентеролог, кардіолог, невролог та ін.

Способи лікування

Лікування ожиріння залежить від ступеня тяжкості стану і може проводитися як консервативно, так і хірургічно.

Консервативне лікування

Основна мета консервативної терапії – придушення відчуття голоду та прискорення виникнення відчуття насичення. Зазвичай призначаються лікарські препарати, що впливають на харчову поведінку. Дієта в поєднанні з адекватною фізичною активністю обов'язкова. Медикаментозна терапія призначається пацієнтам з ІМТ вище 30.

Хірургічне лікування

Баріатричні операції застосовуються для лікування ожиріння при ІМТ більше 40. Кожен випадок вимагає індивідуального підходу до вибору методу хірургічного втручання. Найбільш поширені процедури:

• гастрошунтування;
• гастропластика;
• установка всередині шлунка балона;
• подовжня резекція шлунка;
• біліопанкреатичне шунтування тощо.

Всі процедури спрямовані на зменшення об'єму шлунка та/або створення обхідного шляху, завдяки якому їжа проходить в кишечник, минаючи основну частину шлунка. Це дозволяє зменшити кількість споживаної їжі та знизити енергетичні надходження в організм.

Профілактика

Профілактика ожиріння у людей з нормальною вагою включає правильні харчові звички, дотримання якісного збалансованого харчування, активний спосіб життя та контроль психоемоційного стану. У разі незадоволення своєю вагою рекомендується консультація з ендокринологом і дієтологом. Важливо вчасно діагностувати та лікувати захворювання, які можуть сприяти набору ваги, щоб запобігти розвитку ожиріння та його негативних наслідків.

Реабілітація

Час відновлення залежить від складності проведеної баріатричної операції. Зазвичай пацієнти починають вставати на ноги в день втручання, і якщо застосовували лапароскопічну технологію, то перебувають у стаціонарі 1-2 дні. У перші тижні рекомендується обмежити фізичну активність, до півроку уникати навантажень на м'язи живота, щоб не допустити розвитку пупкової грижі. Протягом 1-2 місяців слід відмовитися від відвідування бань, саун і басейнів. Післяопераційна дієта також має значення: раціон харчування розширюється поступово, починаючи з рідкої їжі і переходячи до напіврідкої та твердої в міру стабілізації стану. Через зменшений об'єм шлунка пацієнти повинні їсти маленькими порціями, але часто. У подальшому слід дотримуватися здорового харчування.