Рак жовчного міхура - симптоми, лікування, причини

Що це таке?

Рак жовчного міхура є злоякісною пухлиною цього органу, найчастіше утвореною аденокарциномою або плоскоклітинним раком. Зазвичай захворювання розвивається на фоні тривалого нелікованого хронічного холецистит. Протягом тривалого часу воно може протікати без явних симптомів і проявляється лише тоді, коли перешкоди для його прогресування вже неможливо усунути. Уважне ставлення до свого здоров'я, регулярне обстеження та лікування хронічних захворювань гепатобіліарної системи, а також своєчасне звернення до лікаря при появі нових симптомів можуть значно знизити ризик раку жовчного міхура або допомогти в його ранній діагностиці, що забезпечить ефективне лікування та покращить прогноз.

Про захворювання

Рак жовчного міхура займає 5-те місце серед усіх онкологічних захворювань, пов'язаних з цим органом. Захворювання найчастіше вражає жінок похиленого та літнього віку. Чотири з п'яти випадків складають аденокарцинома, тоді як лише у одного з п'яти пацієнтів виявляється плоскоклітинний рак, в рідкісних випадках зустрічаються аденосквамозні або дрібноклітинні форми.

Первинна злоякісна трансформація вражає клітини слизової оболонки дна або шийки жовчного міхура. З розвитком хвороби патологічний процес може охопити жовчні протоки, печінку та сусідні внутрішні органи — шлунок, дванадцятипалу та товсту кишку. Рак схильний до метастазування, і дочірні пухлини можуть виникати в печінці, лімфатичних вузлах, черевній порожнині, плеврі та яєчниках.

Види

Гістологічно розрізняють два основних типи раку жовчного міхура: аденокарциному та плоскоклітинний рак.

Сучасна клінічна класифікація TNM оцінює розміри пухлини, ступінь ураження лімфатичних вузлів та наявність метастазів. На основі цих даних виділяють 5 стадій раку жовчного міхура:

• 0, або початкова стадія – «рак на місці»; протікає безсимптомно, локалізується лише на слизовій оболонці органу і може бути виявлений випадково під час обстеження з іншої причини;
• I – пухлина знаходиться в слизовій оболонці і має схильність до росту;
• II – злоякісні клітини проникають у м'язовий шар стінки органу;
• III – пухлина виявляється в регіонарних лімфатичних вузлах або інших органах і тканинах за межами міхура;
• IV – метастази визначаються в віддалених тканинах і органах.

Симптоми

На ранніх стадіях рак жовчного міхура у чоловіків та жінок може не проявлятися жодними клінічними ознаками – пацієнт часто не здогадується про наявність серйозної патології. Перший етап пухлини іноді виявляється випадково – під час гістологічного аналізу тканин, видалених через жовчнокам'яну хворобу.

У міру прогресування злоякісного процесу у пацієнта можуть виникнути перші, хоча й не специфічні, симптоми та ознаки раку жовчного міхура:

• відчуття загальної слабкості, нездужання, швидка втомлюваність;
• зниження апетиту;
• тупий біль у правому підребер'ї та верхній частині живота;
• незрозуміле схуднення;
• тривала температура тіла в межах 37.0-37.7°С без зв'язку з інфекцією.

Якщо пухлина виросте достатньо, щоб перекрити жовчовивідні шляхи, у пацієнта може розвинутися механічна жовтяниця – жовтий відтінок шкіри та слизових, свербіж, темна сеча та білий (або безбарвний) кал.

У деяких випадках злоякісний процес може розвиватися швидко – у таких пацієнтів спостерігається виражена інтоксикація, можливий сепсис.

Причини

Основною причиною розвитку раку жовчного міхура є хронічний запальний процес у цьому органі, який може бути як безкам'яним, так і супроводжуватись утворенням каменів. Важливим аспектом озлокачествлення спочатку незмінних клітин є постійна травматизація слизової оболонки міхура рухомими каменями.

Фактори, що підвищують ризик розвитку онкологічних захворювань:

• кісти та поліпи жовчного міхура;
• інфекція сальмонел;
• бактерія Хелікобактер пілорі;
• непомірне споживання смаженої, жирної, пряної їжі;
• куріння та зловживання алкоголем;
• надмірна маса тіла;
• вплив канцерогенних хімічних речовин.

Діагностика

Первісна діагностика включає:

• виявлення скарг;
• збір анамнезу;
• об'єктивне обстеження (лікар може помітити виснаження, збільшення печінки, жовчного міхура, селезінки, лімфатичних вузлів, а також ущільнення в області живота).

Ці відомості спонукають спеціаліста запідозрити онкозахворювання органів гепатобіліарної системи. Для уточнення діагнозу пацієнту призначають додаткові дослідження, включаючи:

• кліничний аналіз крові;
• біохімічний аналіз крові (рівень печінкових ферментів та білірубіну);
• визначення маркера раку жовчного міхура – антигену 19-9 в крові;
• УЗД органів черевної порожнини (для виявлення пухлини, її локалізації та поширеності);
• чрескожна чреспеченкова холангіографія;
• холецистографія;
• ретроградна холангіопанкреатографія;
• холесцинтиграфія;
• комп'ютерна або магнітно-резонансна томографія;
• прицільна чрескожна біопсія новоутворення з подальшим аналізом тканин.

Лікування

Тактика лікування раку жовчного міхура розробляється лікарем-онкологом індивідуально для кожного пацієнта з урахуванням стадії захворювання та інших клінічних особливостей. Пацієнту можуть бути запропоновані наступні варіанти:

• радикальне хірургічне втручання (видалення ураженого органу, можливо також з жовчними протоками, резекція правої частки печінки, у складних випадках – видалення підшлункової залози та дванадцятипалої кишки);
• променева терапія;
• хіміотерапія.

Лікування зазвичай є комплексним і включає не один, а кілька методів з перерахованих (наприклад, променеву терапію після видалення жовчного міхура).

Профілактика

Профілактика полягає в зменшенні впливу факторів, що сприяють розвитку раку жовчного міхура. Вона включає:

• відмову від куріння та вживання алкоголю;
• своєчасне лікування хронічного холециститу, як калькульозного, так і безкам'яного;
• дотримання принципів правильного харчування;
• зниження ваги при надмірній масі тіла;
• достатня фізична активність.

Реабілітація

Операції при раку завжди супроводжуються труднощами, і саме захворювання значно ослаблює пацієнта. Тому після операційного втручання пацієнт тривалий час залишається в стаціонарі, де лікар регулярно оглядає його для виявлення можливих ускладнень та контролює загоєння тканин, коригуючи медикаментозне лікування залежно від поточних симптомів. Після виписки зазвичай призначають променеву або хіміотерапію. Важливо, щоб пацієнт дотримувався повноцінного раціону, що включає достатню кількість білків, вітамінів та мікроелементів, більше приділяв часу відпочинку та уникав перевтоми.