Диспепсія - симптоми, лікування, причини

Що це таке?

Диспепсія, або незворотність шлунка, – це повторюване відчуття дискомфорту або болю в верхній частині живота, яке супроводжується різними симптомами порушеного травлення. Цей стан може проявлятися у пацієнта протягом не менше трьох місяців на рік, з можливими періодами покращення. Диспепсія може бути пов'язана з іншими захворюваннями, переважно стосуються шлунково-кишкового тракту, або не мати органічних причин, будучи функціональною. Обидві форми диспепсії викликають у пацієнтів тривогу та погіршення якості життя. Рання діагностика та адекватна терапія можуть суттєво допомогти в усуненні хвороби та поліпшенні стану здоров'я пацієнта.

Про захворювання

На сьогоднішній день диспепсія є широко поширеним станом: з її симптомами періодично стикаються 40% населення розвинених країн. З них 80% не звертаються за медичною допомогою відразу, а намагаються впоратися з проблемою самостійно, що іноді погіршує її. Диспепсія найчастіше спостерігається у дорослих віком від 17 до 35 років.

У більшості випадків цей стан не призводить до серйозних ускладнень, однак його прояви створюють значні незручності для пацієнта. Близько 2/3 випадків диспепсії мають функціональний характер – під час обстеження відсутні структурні зміни в органах травної системи або інших системах.

Види

Виділяють два основних види диспепсії: функціональну (до 70% випадків) та органічну.

В залежності від причин її виникнення розрізняють 6 типів:

• аліментарна (пов'язана з поганою засвоюваністю окремих поживних речовин: білків (гнилостна), вуглеводів (бродильна), жирів (жирова, мильна));
• ферментативна (зумовлена порушенням вироблення травних ферментів в певному органі ШКТ; така диспепсія може бути гастрогенною (шлунковою), ентерогенною (кишковою), панкреатогенною та гепатогенною);
• інфекційна (пов'язана з кишковими інфекціями, такими як сальмонельоз або дизентерія);
• при синдромі мальабсорбції (через порушення всмоктування поживних речовин в тонкому або товстому кишечнику);
• індукована прийомом медикаментів (наприклад, НПЗП, глюкокортикостероїди);
• інтоксикаційна диспепсія (викликана тяжкими інфекціями або гострими отруєннями).

Також диспепсію можна класифікувати в залежності від переважаючих симптомів:

• рефлюксоподібна;
• язвенноподібна;
• дискинетична;
• змішана або невизначена.

Симптоми

Спадковою ознакою даної патології є відчуття дискомфорту, важкості та болю в області епігастрія (верхній частині живота). Воно може супроводжуватися іншими симптомами:

• печія;
• відрижка;
• нудота, блювання;
• здуття живота та утворення газів;
• порушення дефекації (діарея) або зміни в характері калових мас (наприклад, при мильній диспепсії кал має велику кількість неперетравлених жирів, блискить і погано змивається).

Симптоми можуть проявлятися як після їжі, так і незалежно від прийому їжі і не зникають після випорожнення кишечника.

Рефлюксоподібна форма диспепсії проявляється пекучим болем за грудиною, відрижкою та сригуваннями кислого вмісту шлунка.

При язвенноподібній формі пацієнт відчуває помірні або сильні болі в області шлунка, переважно вночі або рано вранці, що супроводжується почуттям тривоги та постійними думками про тяжку хворобу, частіше що виникають на фоні стресу.

Дискинетична форма диспепсії включає сильне відчуття важкості в області епігастрія, переповненість шлунка, здуття, нудоту і можливе блювання, які часто приносять полегшення.

При змішаній формі диспепсії симптоми різноманітні і не вписуються в один з зазначених вище типів.

Причини

Основні причини органічної диспепсії шлунка і кишечника включають:

• гастроезофагеальну рефлюксну хворобу (ГЕРХ);
• язву шлунка або дванадцятипалої кишки;
• спазми стравоходу;
• целіакію;
• ракові захворювання стравоходу та шлунка;
• ішемію міокарда;
• уповільнене випорожнення шлунка через соматичні захворювання (наприклад, діабет) або через вплив медикаментів (НПЗП, препарати заліза та інші).

Функціональна диспепсія може бути пов'язана з особливостями вегетативного регулювання в травній системі, стресовими факторами і супутніми психоемоційними розладами (тривожність, депресія тощо).

Фактори ризику:

• малорухливий спосіб життя;
• неправильне харчування (велика кількість жирної, смаженої, гострої їжі і солодощів);
• гіповітаміноз С та групи В;
• куріння і зловживання алкоголем;
• безконтрольний прийом ліків, які пошкоджують слизову ШКТ;
• наявність бактерії Хелікобактер пілорі;
• часті стресові ситуації;
• перевтомлення та недотримання режиму дня;
• часта зміна часових поясів.

Діагностика

Пацієнти з симптомами диспепсії зазвичай звертаються до терапевта або гастроентеролога. Діагностичний процес включає кілька етапів:

• Збір скарг. Пацієнт описує всі тривожні його симптоми, зазначаючи їх зв'язок з прийомом їжі, ліків та іншими аспектами, важливими для діагностики.
• Збір анамнезу. Лікар уточнює, коли вперше з'явилися симптоми, як вони змінювались з часом, виникають чи регулярно, чи є перерви. Спеціаліст аналізує можливі фактори, що посилюють диспепсію (стреси, конкретні продукти, алкоголь, фізична активність) або, навпаки, полегшують стан. Лікар також цікавиться перенесеними хворобами та існуючими хронічними захворюваннями (наприклад, стенокардія, діабет) і розглядає результати попередніх досліджень.
• Об'єктивне обстеження. Лікар проводить огляд пацієнта, пальпуючи живіт, щоб визначити болючість, наявність бурчання або патологічних утворень. Аускультація серця допомагає виявити тахікардію або аритмію.

В залежності від передбачуваного діагнозу, лікар може призначити додаткові дослідження для підтвердження або виключення захворювання:

• кліничний аналіз крові;
• загальний аналіз сечі;
• біохімічний аналіз крові (рівень цукру, ліпідограма, маркери функції печінки і серця, феритин);
• ЕКГ (електрокардіографія);
• мочевинний дихальний тест;
• аналіз калу на приховану кров;
• копрограма;
• УЗД органів черевної порожнини;
• рентген з контрастом стравоходу та шлунка;
• ендоскопічне дослідження стравоходу, шлунка, дванадцятипалої кишки (ЕФГДС);
• колоноскопія (ендоскопічне дослідження товстої кишки);
• біопсія під час ЕФГДС або колоноскопії для подальшого цитологічного та гістологічного аналізу;
• стравохідна або антрудоденальна манометрія;
• внутрішньошлункова рН-метрія;
• консультації кардіолога, психотерапевта та інших спеціалістів;
• пробне лікування препаратами групи ІПП (інгібіторів протонної помпи).

Лікування

Для мінімізації симптомів органічної диспепсії важливо лікувати основне захворювання, яке її викликає.

• При захворюваннях ШКТ можуть призначатися антибіотики, спазмолітики, інгібітори протонної помпи, препарати для зниження кислотності шлункового соку (антациди), цитопротектори та гастропротектори.
• При діабеті важлива правильна інсулінотерапія або підбір доз для пероральних цукрознижувальних засобів у поєднанні з лікуванням ускладнень.
• Якщо шлунково-кишкові симптоми були викликані ішемією міокарда, пацієнт може бути терміново госпіталізований у кардіологічне відділення для лікування з використанням нітратів, серцевих глікозидів і адекватного контролю артеріального тиску.

Пацієнтам з функціональною диспепсією можуть бути призначені:

• симптоматичне лікування інгібіторами протонної помпи, прокінетиками;
• психотерапія;
• антидепресанти;
• протитривожні препарати.

Немедикаментозна терапія при будь-якому виді диспепсії включає:

• корекцію харчування з виключенням продуктів, що погіршують симптоми, жирного, смаженого, гострого та алкогольних напоїв;
• дотримання режиму праці та відпочинку;
• зменшення стресових ситуацій.

Профілактика

Для запобігання появі симптомів диспепсії корисно дотримуватись наступних рекомендацій:

• правильне, здорове і збалансоване харчування;
• уникнення шкідливих звичок (куріння, вживання алкоголю);
• розвиток стресостійкості, якщо неможливо скоротити кількість стресів;
• достатній, якісний сон;
• активний спосіб життя;
• уважне ставлення до свого здоров'я – відвідайте лікаря при перших ознаках хвороби для ранньої діагностики та початку лікування.

Реабілітація

Пацієнти, які закінчили лікування диспепсії, зазвичай не потребують реабілітації.