Гострий пієлонефрит - симптоми, лікування, причини

Огляд захворювання

Гострий пієлонефрит виникає внаслідок інфекційного процесу, головний збудник якого має прихильність до ниркової тканини. Найбільш поширеним патогеном є кишкова паличка. З огляду на ці епідеміологічні аспекти лікар призначає емпіричне лікування.

Гострий пієлонефрит негативно впливає як на стан нирок, так і на функціонування інших органів і систем. Ключовими симптомами цього захворювання є болі в області попереку, розлади сечовипускання, лихоманка, втрата апетиту тощо. Підтвердження діагнозу здійснюється за допомогою лабораторних аналізів крові та сечі. УЗД, екскреторна урографія, МРТ або КТ допомагають візуалізувати нирки та виявити можливі причини запального процесу.

Лікування включає призначення протимікробної терапії. Якщо спостерігається порушення відтоку сечі, то перед початком лікування антибіотиками виконується стентування нирки. Покази для хірургічного втручання визначаються на стадії первинного обстеження пацієнта.

Типи

Урологи виділяють два типи гострого пієлонефриту:

• первинний – розвивається в спочатку здоровій нирці і може бути спричинений переохолодженням або стресом;
• вторинний – виникає на фоні патологій, що заважають нормальному відтоку сечі з нирки (аномалії будови, сечокам’яна хвороба, доброякісна гіперплазія передміхурової залози тощо).

Гострий пієлонефрит може бути одностороннім або двостороннім і проявлятися із порушенням відтоку сечі або протікати на фоні нормального виділення сечі.

Запальні зміни в нирці розвиваються за певною послідовністю. Важливо вчасно надати медичну допомогу, щоб уникнути переходу в більш важку стадію. Основні стадії захворювання включають:

• серозне запалення;
• гнійне запалення;
• апостематозний пієлонефрит – наявність безлічі гнійничків у нирці;
• карбункул нирки – злиття гнійних вогнищ;
• абсцес нирки – утворення великої гнійної порожнини.

Клінічні прояви

Симптоми гострого пієлонефриту охоплюють місцеві, системні та клітинні прояви. У більшості випадків спостерігається клінічна тріада, однак у приблизно кожного п’ятого пацієнта симптоми з боку сечового міхура можуть бути відсутніми.

• Місцеві прояви – дискомфорт і болі в попереку з боку ураженої нирки.
• Системні прояви – підвищення температури тіла, озноб, виражена слабкість, нудота і блювання без полегшення, головний біль, спрага, здуття живота.
• Прояви з боку сечового міхура (пов’язані з вторинним запаленням) – часте сечовипускання, термінове бажання спустошити сечовий міхур, дискомфорт і болі при сечовипусканні.

Симптоматика гострого пієлонефриту у жінок може маскуватися під гінекологічні захворювання. Наприклад, захворювання часто розвивається перед менструацією, коли відбувається фізіологічне зниження імунної активності, що може проявлятися болями в нижній частині живота і порушеннями менструального циклу.

Етіологія гострого пієлонефриту

Основною причиною гострого пієлонефриту є інфекція, викликана кишковою паличкою. За статистикою, приблизно 75-95% випадків запальних процесів у чашково-лоханочній системі нирок пов'язані саме з цим патогеном. На другому місці за частотою зустрічальності знаходиться сапрофітний стафілокок (5-10% випадків). Рідше виявляються інші патогени, такі як синьогнійна паличка, протей, клепсієла тощо.

Інфекція проникає в тканину нирки висхідним шляхом з уретри та сечового міхура. Причинами можуть бути нерегулярні походи в туалет, недостатня інтимна гігієна або наявність аномалій у будові сечостатевих органів.

Рідше інфекція може потрапити в організм гематогенним шляхом – з інших органів, де спостерігаються хронічні запальні процеси. Цей шлях найчастіше реалізується при ослабленні імунної системи, включаючи наявність цукрового діабету, або при порушенні відтоку сечі з відділів верхніх сечових шляхів.

Методи лікування гострого пієлонефриту

Лікування гострого пієлонефриту зазвичай починається з консервативних методів. Якщо вони виявляються неефективними, може знадобитися хірургічне втручання. Головна задача лікування полягає в полегшенні інфекційного запалення та відновленні нормального відтоку сечі з нирки.

Консервативні методи лікування

Застосування антибіотиків становить основу консервативного лікування. Лікар вибирає препарат, спираючись на найбільш ймовірного збудника та загальний стан здоров'я пацієнта. Первинну оцінку ефективності лікування проводять через 72 години, і до цього часу стан пацієнта має помітно покращитися. В іншому випадку антибіотик замінюється. У комплексній терапії можуть використовуватися спазмолітики та знеболювальні засоби.

Крім медикаментозного лікування, пацієнту важливо дотримуватись наступних рекомендацій:

• при нормальному відтоку сечі та відсутності набряків слід споживати близько 2-2,5 літрів рідини на добу;
• рекомендується використовувати фітосбори з антисептичними властивостями (журавлинний морс, настої брусниці, шипшини, толокнянки).

Хірургічне лікування

Хірургічне втручання при гострому пієлонефриті у чоловіків і жінок показане при порушенні відтоку сечі з нирки. Лікування антибіотиками можливе тільки після відновлення уринарного пасажу, що дозволить придушити інфекційно-запальний процес. Найчастіше спочатку здійснюється стентування нирки. При наявності гнійних вогнищ або неможливості встановити стент проводиться відкрита операція, обсяг якої залежить від характеру і ступеня поширеності інфекції. Чим швидше пацієнт звертається за медичною допомогою, тим менш інвазивним буде втручання, необхідне для порятунку його життя.

Профілактичні заходи

Пацієнтам із захворюваннями, що сприяють порушенню відтоку сечі, рекомендується проводити планову хірургічну корекцію. Це дозволить запобігти розвитку гострого пієлонефриту в наступних випадках:

• аномалії розвитку сечовидільної системи;
• сечокам’яна хвороба з перешкодою для відтоку сечі;
• травми;
• наявність дренажів і катетерів у сечовивідних шляхах.

Реабілітація

Після стентування нирки пацієнту рекомендується знизити рівень фізичної активності, оскільки надмірні навантаження можуть призвести до зміщення стента. В іншому образ життя не буде суттєво обмежений. Після повної нормалізації функції нирки, що підтверджується додатковими дослідженнями, стент видаляється. Ця процедура проходить під місцевим знеболюванням.