Тиреоїдит - симптоми, лікування, причини

Класифікація тиреоїдиту

Класифікація тиреоїдиту ґрунтується на характері запальних процесів, що дозволяє виділити гострі, підгострі та хронічні форми. Ми пропонуємо розглянути різні основні форми цього захворювання, щоб чіткіше зрозуміти його складність. Виключно досвідчений спеціаліст зможе провести диференційну діагностику, встановити точний діагноз і призначити адекватне лікування.

Гострий

Гострий тиреоїдит може бути вогнищевим (впливає на одну частку) або дифузним (торкається всієї залози). Також залежно від активності бактеріального процесу запалення може бути гнійним або асептичним, протікаючи без патогенних мікроорганізмів.

Підгострий

Підгостра форма тиреоїдиту викликається вірусами і включає три клінічні форми: гранулематозний, лімфоцитарний та пневмоцистний. Це назва отримана з-за того, що клінічні прояви тривають довше, ніж при гострому тиреоїдиті, і інтенсивніше хронічного.

Найбільш важливим проявом є розвиток інфекційних гранульом. Внаслідок дії вірусу в тиреоцитах щитовидної залози починається синтез аномальних білків. Імунна система розпізнає їх як чужі і намагається знищити, що призводить до тривалого і стійкого запалення. Вражені клітини накопичують макрофаги, що сприяє утворенню гігантоклітинних гранульом.

Хронічний

Хронічний тиреоїдит виникає при аутоімунних процесах, пов'язаних з туберкульозом, сифілісом, сепсисом і грибковими інфекціями. Є й специфічні форми – тиреоїдит Хашимото, зоб Ріделя (розростання сполучних тканин) та інші.

Будь-яка форма тиреоїдиту призводить до порушень у виробництві гормонів щитовидної залози. На ранніх стадіях рівень гормонів зазвичай підвищений (гіпертиреоз), а при підгострих та хронічних процесах протягом кількох років з моменту початку захворювання настає виснаження, що призводить до гіпотиреозу (зниження функції залози).

Симптоми тиреоїдиту

Симптоматика тиреоїдиту варіюється залежно від його форми.

Гострий тиреоїдит з нагноєнням проявляється як будь-який інший гнійний процес – спостерігаються лихоманка, різка біль у передній області шиї, що віддає в щелепу, вуха, язик, потилицю, озноб і виражена слабкість. Відзначається сильна інтоксикація, що проявляється в нездужанні, ломоті в суглобах і м'язах, потовиділенні та загальній слабкості, які супроводжуються учащеним серцебиттям.

При пальпації залоза збільшена, щільна, шкіра над нею гаряча і болісна. Якщо тканини піддалися гнійним розпадом, то частина залози відчувається як желе.

Гостра форма без гною протікає легше, з мінімальними порушеннями в синтезі гормонів.

Підгостра форма починає проявлятися поступово, симптоми розвиваються м’якіше. Температура підвищується не більш ніж до 38°С, болі менш виражені. Поворотити голову стає важко, боляче жувати тверду їжу. При пальпації залоза помірно болісна, збільшення лімфатичних вузлів відсутнє.

На початковій стадії завжди присутні симптоми тиреотоксикозу (учащене серцебиття, потовиділення, безсоння, слабкість), а через 1-2 місяці може розвинутися гіпотиреоз (слабкість, сонливість, підвищена чутливість до холоду, сповільнене articulation). Після одужання рівень гормонів нормалізується (еутиреоз).

Хронічний тиреоїдит довгий час може не проявлятися, тоді виникає відчуття «кома» в горлі, який неможливо проковтнути. При значному збільшенні розмірів залози з'являється осиплість голосу, утруднення при ковтанні та диханні. Знижується рівень гормонів, може відбуватись стиснення шийних судин, що викликає такі синдроми, як шум у вухах і погіршення зору.

Причини тиреоїдиту

Гострі форми тиреоїдиту розвиваються після запальних процесів у горлі або легенях, коли інфекція проникає в залозу з потоком крові. Асептичне запалення може виникнути після травм або радіаційних впливів.

Підгострий тиреоїдит частіше зустрічається у жінок активного віку (30-50 років) через кілька тижнів після перенесених вірусів, таких як грип, аденовірусна інфекція, кір, а також при хронічних захворюваннях носа і глотки. Захворювання, як правило, має сприятливий прогноз і найчастіше завершується повним одужанням.

Хронічний тиреоїдит спостерігається переважно у жінок старше 50 років, особливо після операцій на залозі, а також у пацієнтів з діабетом, алергією або спадковою схильністю.

Діагностика тиреоїдиту

Діагностичний процес починається з клінічного огляду та деталізації клінічної картини. Для більш точного визначення форми та ступеня тяжкості захворювання можуть бути призначені наступні дослідження:

• загальний аналіз крові, який покаже ознаки запального процесу;
• аналіз крові на гормони щитовидної залози – для виявлення змін у секреції гормонів;
• УЗД щитовидної залози – для визначення розмірів, наявності вузлів, ділянок запалення й фіброзу;
• сцинтіграфія – для оцінки здатності залози накопичувати радіоактивний йод з метою ідентифікації гормонально активних і неактивних вузлів.

Лікування тиреоїдиту

У більшості випадків лікування тиреоїдиту є консервативним, хірургічні підходи застосовуються лише для важких форм. Гострі та підгострі тиреоїдити, за умови своєчасної медичної допомоги, зазвичай завершаються повним одужанням. Однак, якщо гнійний процес призвів до значного руйнування тканин залози, може розвинутися стійкий гіпотиреоз.

Консервативне лікування

Легкі форми захворювання піддаються медикаментозному лікуванню, часто використовуються нестероїдні протизапальні препарати; у більш важких випадках призначаються малі дози глюкокортикоїдів.

При підгострих і хронічних формах головна мета лікування – придушення аутоімунного процесу та корекція гормонального фону за допомогою синтетичних гормонів щитовидної залози.

Хірургічне лікування

Лікування гнійних форм здійснюється в хірургічному відділенні, де проводиться інфузійна детоксикація та антибактеріальна терапія. У разі формування гною, його відкривають і продовжують лікування як відкритої рани.

Хірургічне видалення частини щитовидної залози показано при фіброзі, коли розросліся сполучні тканини стисно судини та заважають ковтанню або диханню.

Профілактика

Профілактика тиреоїдиту полягає в адекватному лікуванні вірусних та бактеріальних інфекцій, а також у підвищенні загального рівня імунного захисту. Наявність хронічних вогнищ інфекції (наприклад, тонзиліту, фурункулів, гаймориту та ін.) підвищує ризик розвитку тиреоїдиту та його наслідків. При наявності підгострої форми хвороби важлива вторинна профілактика, яка включає суворе дотримання дозувань гормонів і рекомендацій лікаря.

Реабілітація

У разі проведених оперативних втручань критично важливий реабілітаційний період. Це включає регулярні перев'язки після операції, прийом призначених ліків для зменшення симптомів тиреоїдиту, а також зменшення фізичного навантаження на організм до повного відновлення. Необхідно після операції провести контрольний огляд у лікаря для підбору лікування, спрямованого на запобігання рецидивів.