Траншейна стопа - симптоми, лікування, причини

Що таке траншейна нога?

Траншейна нога — це результат локального впливу холоду, що призводить до пошкоджень у тканинах. Цей стан часто виникає при тривалому носінні мокрого взуття, особливо в холодну погоду.

Загальний опис захворювання

Траншейна нога класифікується як підгостра травма від холоду з помірною швидкістю протікання.

Обмороження можуть викликати довгострокову втрату працездатності і в деяких випадках призводять до постійної інвалідності, що вимагає значних зусиль для реабілітації. До факторів, що погіршують вплив низьких температур, відносяться швидкість вітру, вологість, втома, виснаження, втрата свідомості, шок, хронічні хвороби, що впливають на кровообіг, куріння, а також невідповідне взуття чи одяг. У більшості випадків холодові травми відбуваються в стані алкогольного сп'яніння. Алкоголь порушує самоконтроль, знижує ефективність терморегуляції, сприяє утворенню тромбів і значно знижує рівень глюкози в крові.

Ефективність лікування траншейної ноги у значній мірі залежить від того, наскільки оперативно надається медична допомога. Патологічні зміни в клітинах і тканинах, що виникають незабаром після кріовпливу, мають високий потенціал до зворотного розвитку, тому раннє та адекватне лікування може суттєво зменшити зону ураження. Хірургічне втручання потрібне тільки за наявності некротичної зони.

Класифікація

З точки зору патофізіології виділяють п'ять фаз протікання траншейної ноги:

• Дореактивна фаза – від моменту травми до повного зігрівання.
• Рання реактивна фаза – з моменту зігрівання до закінчення перших двох діб.
• Пізня реактивна фаза.
• Реабілітаційна фаза.
• Фаза віддалених наслідків.

По ступеню тяжкості пошкодження виділяють чотири рівні траншейної ноги: перші два ступені є поверхневими обмороженнями, у той час як III та IV ступені розглядаються як глибокі.

Клінічні прояви

Симптоматика траншейної ноги визначається ступенем обмороження, яка може варіювати від першої до четвертої:

• Перша ступінь – шкіра бліда, має мармуровий відтінок, бульбашки відсутні.
• Друга ступінь – з'являються бульбашки з прозорою рідиною, чутливість зберігається.
• Третя ступінь – всередині бульбашок знаходиться каламутна темна рідина, чутливість знижена.
• Четверта ступінь – бульбашки можуть бути чорними, чутливість відсутня (в деяких випадках бульбашки можуть відсутні, при цьому шкіра стає чорною).

При відновленні кровообігу та метаболічних процесів у місці пошкодження виникає виражена больова імпульсація. В ранній реактивній фазі можуть утворюватись бульбашки з рідиною, а при їх розкритті формуються рани, колір яких залежить від глибини ураження шкіри.

Фактори, що сприяють виникненню

Траншейна нога розвивається внаслідок впливу низьких температур навколишнього середовища в поєднанні з високою вологістю. Ці умови найчастіше спостерігаються у військовослужбовців, шахтарів, водолазів, сантехніків та інших професій.

Методи діагностики

Діагностика синдрому траншейної ноги базується на об'єктивному огляді, який проходить разом з загальноприйнятими клінічними дослідженнями, особливо у випадках глибоких обморожень. Загальний аналіз сечі і крові допомагає оцінити ступінь системної реакції організму на локальне обмороження.

Способи лікування траншейної ноги

При поверхневих пошкодженнях лікування траншейної ноги може проводитися в умовах амбулаторії, що приводить до повного одужання та відновлення функцій нижньої кінцівки. У випадку глибоких пошкоджень потрібно тривале лікування, часто з проведенням кількох операцій.

Консервативна терапія

Перша допомога повинна бути спрямована на запобігання тромбоутворення, покращення мікроциркуляції та зменшення запалення тканин. Для цього проводяться різноманітні заходи залежно від типу холодового пошкодження. При підгострій травмі, що виникла при температурі не нижче –5 °С, що проявляється скутостю та набряком, найбільш ефективним вважається зігрівання в теплій воді (36–38°C), застосування спазмолітиків та виконання масажу кінцівок.

В подальшому лікування включає інфузійну терапію з використанням знеболювальних, спазмолітиків, антикоагулянтів та фібринолітиків, а також проводяться провідникові блокади. При II–III ступені, встановленій у ранній реактивний період, напружені бульбашки слід пункціювати товстою голкою та обробляти антисептиком. На пізніх стадіях реактивного періоду необхідне ультрафіолетове опромінення і пов'язки з підсушуючими розчинами.

Хірургічні методи лікування

При пошкодженнях III і IV ступеня необхідно проводити ранню некректомію для видалення некротизованих тканин. Ця процедура дозволяє зменшити інтоксикацію і прискорити перехід вологого некрозу в сухий. Своєчасна і кваліфікована медична допомога при холодовій травмі сприяє зниженню тяжкості травми, термінів лікування і рівня інвалідизації.

Як вже зазначалося, траншейна нога III–IV ступеня частіше за все потребує хірургічного втручання. Проте на ранніх термінах після травми консервативна терапія може суттєво вплинути на подальший хід ранового процесу і покращити прогноз.

Профілактичні заходи

Щоб запобігти розвитку траншейної ноги, рекомендується обирати взуття відповідно до погодних умов. При заняттях екстремальними видами спорту завжди слід мати запасний сухий одяг.

Реабілітація після травми

Необхідність реабілітації після траншейної ноги визначається глибиною пошкоджень тканин. Зазвичай відновлювальні заходи проводяться при третій і четвертій ступені обморожень. Після некректомії можуть знадобитися реконструктивно-пластичні операції.