Лімфома - симптоми, лікування, причини

Що таке лімфома?

Лімфома є онкологічним захворюванням, при якому злоякісні пухлинні клітини формуються з лімфоїдної тканини. Діагностика та терапія проводяться фахівцями в галузі онкології та онкогематології.

Для лімфоми характерне поступове прогресування, на початковому етапі вона може протікати без явних симптомів і проявлятися неясною, неспецифічною клінічною картиною. Рання діагностика будь-якого типу лімфоми відіграє ключову роль: вона спрощує терапевтичні заходи та сприяє покращенню прогнозу. Тому важливо при виникненні нетипових симптомів звертатися до професійних медиків – лікарів мережі медичних центрів. Наші експерти перевірять діагноз і запропонують найбільш ефективні методи лікування лімфоми.

Види лімфом

Відповідно до актуальних класифікацій, лімфоми поділяються на дві основні групи:

• Лімфогранулематоз (лімфома Ходжкіна) – це злоякісне новоутворення, при якому в лімфатичних вузлах виявляються гігантські пухлинні клітини, відомі як клітини Березовського-Штернберга-Ріда. Найбільше це захворювання виникає в шийних або надключичних лімфатичних вузлах.
• Неходжкінські лімфоми – об’єднує понад 30 захворювань і зустрічається значно частіше, в 60% випадків цієї патології.

В залежності від тяжкості течії виділяють 4 стадії лімфоми:

• I стадія – злоякісні клітини вражають лімфовузли в одній частині тіла;
• II стадія – процес зачіпає дві і більше групи лімфатичних вузлів, які знаходяться вище або нижче діафрагми;
• III стадія – лімфовузли залучені з обох сторін діафрагми (наприклад, шийні та пахові вузли), можливі ураження селезінки, ділянок тіла поза лімфовузлами або обидва варіанти одночасно;
• IV стадія – спостерігається ураження лімфовузлів у різних анатомічних областях і органах, які не є частиною лімфатичної системи.

Симптоми лімфоми

Симптоми лімфоми можуть варіюватися в залежності від локалізації, типу лімфоми та додаткових факторів. Найбільш поширеним ознакою є збільшення одного або кількох лімфатичних вузлів, яке можна легко виявити при пальпації або візуальному огляді. Збільшення внутрішньогрудних лімфовузлів можна запідозрити за непрямими ознаками або за допомогою додаткових методів діагностики. На ранніх стадіях захворювання симптоми можуть відсутніми, і лімфома може бути виявлена випадково під час профілактичних оглядів.

Пацієнти, що страждають лімфомою, можуть відзначати наступні зміни у своєму стані:

• збільшення поверхневих лімфатичних вузлів – вони помітні неозброєним оком або відчуваються при пальпації, еластичні і безболісні;
• незрозуміле підвищення температури тіла;
• постійна слабкість, втомлюваність і відчуття втоми;
• головні болі та запаморочення;
• підвищене потовиділення, особливо вночі;
• диспное, труднощі з вдихом і відчуття неповноцінного дихання;
• безпідставне зниження ваги;
• відчуття тривоги, емоційна нестабільність і труднощі зі сном;
• зміни настрою.

При активному поширенні пухлинних лімфоцитів пацієнти часто повідомляють про нічні поти, загальну слабкість і втрату маси тіла. Якщо пухлина утворюється в конкретному органі, можуть проявлятися специфічні симптоми, такі як труднощі з диханням, проблеми з травленням або болі в області живота.

Причини лімфоми

Точні причини, що викликають лімфоми, до кінця не встановлені. Визначені лімфоцити можуть почати неконтрольовано ділитися під впливом різних внутрішніх та зовнішніх несприятливих факторів, таких як генетичні зміни або вплив хімічних речовин. Вчені виділяють важливу роль спадковості в механізмах виникнення цієї патології.

Встановлено зв’язок між розвитком лімфом і впливом ряду факторів ризику:

• Інфекційні захворювання, які справляють вплив на імунний статус і лімфатичну систему, такі як ВІЛ, вірус Епштейна-Барра та гепатит C. Передбачається, що бактерія Helicobacter pylori, яка провокує виразки шлунка, також може сприяти розвитку лімфоми.
• Спосіб життя: надмірне споживання червоного м'яса, паління, алкоголізм і надмірне UV-випромінювання шкіри.
• Вроджені або набутих імунодефіцити. Пацієнти, що перенесли трансплантацію кісткового мозку, мають підвищений ризик розвитку лімфоми.
• Хімікати. Доведено, що певні хімічні речовини викликають пухлинне поділ лімфоцитів. Зокрема, це інсектициди, гербіциди та спеціально діючі препарати.
• Аутоімунні розлади, при яких імунна система атакує власні здорові тканини.

В рідкісних випадках вдається точно встановити причину розвитку хвороби у конкретного пацієнта.

Діагностика лімфоми

На початковому етапі діагностики лікар проводить бесіду з пацієнтом, з'ясуючи скарги і вивчаючи анамнез для визначення можливих факторів ризику захворювання. Потім проводиться загальний огляд, включаючи пальпацію лімфатичних вузлів і оцінку інших зовнішніх ознак хвороби. Для постановки точного діагнозу необхідні лабораторні та інструментальні дослідження.

Дорослим пацієнтам з підозрою на лімфому можуть бути призначені:

• Загальний і біохімічний аналіз крові, включаючи вивчення клітинного складу, печінкових і ниркових ферментів, онкомаркерів і ПЦР-діагностику інфекцій.
• Пункційна біопсія уражених лімфатичних вузлів або інших тканин з подальшим цитологічним і гістологічним аналізом зразка. Це найнадійніший і точний метод діагностики.
• Ультразвукове дослідження лімфатичних вузлів, печінки, селезінки або інших органів в залежності від розташування новоутворень.
• Комп'ютерна або магнітно-резонансна томографія. Ці високоякісні методи візуалізації забезпечують якісні послідовні зображення органів і тканин.

Результати додаткових досліджень допомагають гематонкологу правильно оцінити стадію захворювання, виявити вторинні новоутворення і на основі зібраної інформації розробити найкращий план терапевтичних заходів для пацієнта.

Лікування

Схема лікування лімфоми визначається індивідуально для кожного пацієнта, враховуючи клінічну ситуацію і тяжкість стану. Основною задачею лікувальних заходів є максимальне знищення злоякісних клітин і досягнення ремісії. Фахівці в галузі гематоонкології мережі медичних центрів застосовують сучасні ефективні препарати і ретельно контролюють стан пацієнта, проводячи регулярні обстеження.

Консервативне лікування

Пацієнтам з лімфомою можуть бути запропоновані наступні методи терапії:

• Хіміотерапія – використання цитостатичних засобів (препарати, що вбивають злоякісні клітини та перешкоджають подальшому росту пухлини). Ліки вводяться внутрішньовенно або перорально. Хіміотерапія проводиться в кілька циклів з перервами, щоб дати організму можливість відновитися. Навіть після досягнення ремісії курси хіміотерапії тривають для досягнення максимального ефекту. У процесі лікування лікар уважно відстежує стан пацієнта і за необхідності коригує схему лікування.
• Медикаментозне лікування. Імунотерапія і гормональні препарати впливають на деякі злоякісні лімфоцити, інгібуючи їх розмноження і зменшуючи розміри пухлини.
• Променева терапія – метод, при якому використовується радіація для лікування уражених тканин. Вона сприяє зменшенню об'єму новоутворення і полегшує симптоми захворювання, часто застосовуючись у поєднанні з хіміотерапією.

Якщо зазначені вище методи виявляються неефективними, пацієнту можуть бути запропоновані трансплантація кісткового мозку або введення стовбурових клітин.

Хірургічне лікування

При локалізації злоякісної пухлини в конкретному органі доцільно провести оперативне втручання. Зазвичай це виправдано при новоутвореннях в області шлунково-кишкового тракту. Хірург нашої клініки проконсультує пацієнта щодо процедури і призначить необхідні обстеження для уточнення тактики операцій.

В залежності від розташування пухлини можуть бути виконані відкриті операції, ендоскопічні або лапароскопічні втручання. Мета хірурга – повністю видалити уражені тканини і сусідні лімфовузли, щоб мінімізувати ризик рецидиву. Перед втручанням пацієнт отримує наркоз, після операції рекомендовано консервативне лікування.

Реабілітація

Пацієнти, що проходять хіміотерапію, потребують підтримуючої терапії, збалансованого харчування і позитивних емоцій між циклами лікування. Сеанси психотерапії можуть виявитися корисними.

Особи, які отримали лікування лімфоми, повинні перебувати під спостереженням онкогематолога, незалежно від результатів терапії. Пацієнти, що досягли ремісії, повинні відвідувати лікаря з інтервалом в три місяці протягом першого року, а потім двічі на рік – для обстеження і визначення якості ремісії. Відсутність рецидиву протягом п'яти років вважається ознакою одужання і підставою для зняття з обліку.