Міофасціальний синдром - симптоми, лікування, причини

Що таке міофасціальний синдром?

Міофасціальний больовий синдром (МФБС) – це неврологічна патологія, що проявляється мимовільним скороченням м'язів і серйозним болем. Спеціалістами з діагностики та терапії цього порушення є неврологи та нейрохірурги.

Міофасціальний синдром характеризується вираженим болем у м'язах, що оточують хребет. Болісні відчуття виникають внаслідок м'язових спазмів, які можуть бути спровоковані дисбалансом у м'язових волокнах, наприклад, після травм, остеохондрозу, переохолодження та інших факторів. У ході цього процесу формуються триггерні точки – сильно подразнені ділянки скелетної мускулатури. Хоча такі ущільнення мають незначні розміри – приблизно 1-3 мм, спазми можуть розповсюджуватися, створюючи обширні зони підвищеної чутливості.

Симптоми міофасціального синдрому

Існує три основні стадії розвитку міофасціального больового синдрому, кожна з яких має свої характерні симптоми:

• 1 стадія. Ця стадія характеризується прихованим хронічним перебігом недуги. Пацієнт відчуває дискомфорт, відчуває асиметричність тіла, і при натисканні на триггерні точки виникає біль.
• 2 стадія. На даному етапі болісність проявляється при фізичній активності і русі. У стані спокою болісні відчуття відсутні.
• 3 стадія. На найважчій стадії патології біль відчувається як при фізичному навантаженні, так і в стані спокою.

Жінки з МФБС часто стикаються з обмеженням рухливості через інтенсивний біль при напруженні м'язів. При огляді помітна асиметрія м'язів і наявність болісних ущільнень. Часто також спостерігаються відбиті болі – дискомфорт в областях, віддалених від місця ураження.

Болісні відчуття при МФБС можуть бути тягнучими або спазмоподібними. Інтенсивність болю посилюється під час поворотів тіла або рухів кінцівками. На пізніх стадіях синдром стає хронічним.

На додаток до болісних симптомів, захворювання може викликати різноманітні вегетативні розлади:

• головокружіння;
• нестача повітря;
• прискорене серцебиття;
• розлади сну;
• помилкове відчуття нудоти;
• загальну слабкість;
• дратівливість;
• підвищене потовиділення.

Причини міофасціального синдрому

Міофасціальний синдром виникає внаслідок поєднання сприятливих та тригерних факторів.

Основними причинами цього синдрому є порушення рухів, що викликають перенапруження м'язових волокон. Наприклад, це може бути пов'язано з порушеннями постави та ходи: сколіоз, кіфоз, лордоз, синдром короткої ноги, плоскостопість тощо. Ризику формування МФБС також можуть підпадати фізіологічні особливості, такі як вкорочені плечі при довгому тулубі, асиметрія таза та різноманітні особливості кінцівок. Патологія часто супроводжує остеохондроз, міжхребцеві грижі та інші захворювання хребта.

Триггером для появи больового синдрому може стати тривале перебування в одній позі (наприклад, на роботі) або постійні фізичні навантаження (наприклад, в професійному спорті).

Фактори, що сприяють розвитку больового синдрому:

• гостра навантаження на м'язи – підйом важкостей, різкий нахил або поворот;
• травми;
• ожиріння;
• метаболічні порушення;
• переохолодження;
• авітаміноз;
• стрес;
• гіподинамія;
• інфекційні хвороби;
• інтоксикація організму (включаючи куріння, споживання алкоголю та наркотиків).

Діагностика

Діагноз «міофасціальний больовий синдром» ставиться лікарем-неврологом або нейрохірургом на основі скарг пацієнта, його анамнезу та апаратних методів діагностики.

На первинному прийомі лікар з'ясовує у пацієнта інформацію про симптоми, їх тривалість, локалізацію та інтенсивність. Також важливо з'ясувати наявність сприятливих факторів, таких як захворювання хребта в анамнезі, сидяча робота, надмірні фізичні навантаження та інші. Після опитування невролог приступає до огляду пацієнта. Методом пальпації лікар визначає розташування активних триггерів, оцінює постуру, діапазон рухів різних частин тіла. Увага приділяється також оцінці функцій нервів, перевірці рефлексів, виявленню оніміння та поколювання в кінцівках.

При необхідності можуть бути призначені інструментальні дослідження:

• магнітно-резонансна томографія (МРТ);
• комп'ютерна томографія (КТ);
• ультразвукове дослідження (УЗД).

На основі даних комплексної діагностики лікар розробляє індивідуальний план лікування.

Консервативне лікування

Консервативна терапія міофасціального синдрому включає в себе чотири ключових напрямки: медикаментозна терапія, голковколювання, фізіотерапія та мануальна терапія.

• Медикаментозна терапія. Головна мета медикаментозного втручання полягає в усуненні больового синдрому і розслабленні напружених м'язів. Для досягнення цієї мети можуть використовуватися анальгетики, нестероїдні протизапальні засоби та міорелаксанти. При тривалій течії захворювання також застосовують антидепресанти для зняття дискомфорту та покращення емоційного стану.
• Мануальна терапія. У процесі мануальної терапії лікар вручну промальовує запалені ділянки, працює з м'язами, відновлює їх кровопостачання, розтягує та стискає триггерні точки, повертаючи їх до нормального тонусу. Також спеціаліст працює з кістками та суглобами, збільшуючи їх рухливість.
• Фізіотерапія. Вплив фізіотерапевтичних заходів на триггерні точки сприяє підвищенню обмінних процесів в уражених м'язових волокнах, відновлюючи їх функціональність. Відмінні протизапальні та знеболюючі результати демонструють процедури, такі як магніто-терапія, лазерна терапія, ударно-хвильова терапія та електрофорез.
• Голковколювання. Під час голковколювання лікар обережно проколює запалені ділянки тонкими стерильними голками. Це призводить до збільшення кровотоку до ураженої області, що сприяє розслабленню напружених м'язів.

Оперативне лікування

Найбільш швидким та ефективним рішенням для усунення міофасціального синдрому на тривалий термін є високочастотна денервація.

Ця процедура є малотравматичним хірургічним втручанням, мета якого – «відключити» нервові закінчення пошкодженої області м'язових волокон, які надсилають больові сигнали в мозок. Для виконання операції лікар робить місцеву анестезію, після чого вводить електродні голки. Під дією низькочастотного електричного струму відбувається руйнування нервових закінчень у запаленій області, що призводить до купірування болю.

Після операції ефект може зберігатися до одного року. Протягом цього часу пацієнту не потрібно буде вживати медикаменти та проходити тривалі курси лікування.

Реабілітація

Міофасціальний больовий синдром є хронічним захворюванням. Щоб попередити повторення болісних епізодів, навіть після лікування слід дотримуватися певних рекомендацій:

• Контролювати свою постуру (уникати сутулості) і не залишатися довго в одній позиції.
• Вести активний спосіб життя, займатися спортом і частіше гуляти на свіжому повітрі.
• Своєчасно відвідувати лікарів і вирішувати будь-які проблеми з кістково-м'язовою системою.
• Правильно організовувати свою трудову діяльність, балансувати режим роботи та відпочинку.
• Слідкувати за харчуванням, уникати надмірного набору ваги.