Рак сечоводів - симптоми, лікування, причини

Злоякісні пухлини сечоводів класифікуються за такими критеріями:

• за походженням – первинні і вторинні;
• за кількістю пухлин – одиничні та множинні;
• за морфологічною структурою – плоскоклітинні, перехідноклітинні та аденокарциноми (залозисті);
• за ступенем атипії клітин – високо-, помірно-, низькодиференційовані та недиференційовані;
• за поширеністю захворювання – локалізований, регіонарний та метастатичний рак.

Стадія раку визначається відповідно до міжнародної класифікації TNM, де T позначає розмір пухлини, N – залученість лімфатичних вузлів, M – наявність метастазів в інших органах.

Симптоми

У половини пацієнтів ранні стадії раку сечоводів можуть протікати без симптомів. У близько 50% пацієнтів першим симптомом захворювання стає епізодична гематурія (наявність крові в сечі). При незначних пошкодженнях судин крововтрати мінімальні, може спостерігатися лише слабке рожеве забарвлення сечі та наявність невеликих згустків. У міру прогресування кровотечі стають більш регулярними і вираженими.

Одним з характерних ознак раку сечоводів є підвищена температура в вечірній час, що досягає фебрильних значень.

З збільшенням поширення раку виникають постійні болі в попереку на стороні ураження. Важливо також відзначити можливу втрату ваги, постійну втому, слабкість, сонливість, відсутність апетиту та нудоту. Обструкція сечоводу згустком крові або пухлиною може викликати напади ниркової коліки.

При наявності метастазів додаються симптоми, пов’язані з ураженням інших органів. На цьому етапі часто проявляються загальні симптоми онкологічного процесу, такі як слабкість, зниження ваги, втрата апетиту, блідість шкіри тощо.

Причини

Слизова оболонка сечоводів підлягає впливу механічних і хімічних подразників, а також інфекційних і запальних процесів. Хронічне вплив негативних чинників може призводити до гіперплазії епітелію, порушенню диференціації клітин і їх малигнізації (злоякісної трансформації).

Точні причини раку залишаються нез'ясованими, однак виявлено кілька факторів, що сприяють його розвитку:

• тривале куріння;
• регулярні контакти з токсичними речовинами;
• затримка сечовипускання;
• кам'яна хвороба;
• тривале застосування діуретиків і деяких анальгетиків;
• хронічні інфекційно-запальні захворювання сечовивідної системи;
• артеріальна гіпертонія;
• спадкова схильність.

Захворювання частіше діагностується у жителів великих індустріальних міст, що вказує на можливий вплив екологічного фактору на його розвиток.

Діагностика

Діагностика раку сечоводів здійснюється комплексно і включає кілька етапів:

• Лабораторне дослідження. Призначають загальний аналіз крові і сечі, а також цитологічне дослідження осаду.
• Інструментальні методи. Виконують УЗД нирок та сечоводів, КТ нирок, екскреторну урографію та ангіографію судин нирок.
• Ендоскопічне дослідження. Проводять цистоскопію, під час якої може бути виявлено виділення крові з ураженого сечоводу.

Остаточний діагноз ставлять на підставі результатів гістологічного дослідження пухлини.

Лікування

Комплексний підхід до лікування раку сечоводів дозволяє досягти позитивних результатів у більшості пацієнтів. При виборі терапії онкологи враховують стадію захворювання, залученість сусідніх тканин, наявність метастазів, а також вік та загальний стан хворого. Найчастіше застосовуються комбіновані методи лікування, що включають хірургію, хіміотерапію та радіотерапію.

Профілактика

Профілактика раку сечоводів полягає в веденні здорового способу життя, своєчасній терапії захворювань сечовидільної системи та уникання самолікування при будь-яких симптомах. Для пацієнтів з групи ризику рекомендується регулярне проходження урологічного обстеження.

Реабілітація

Процес реабілітації залежить від стадії захворювання, обсягу хірургічного втручання та стану пацієнта. Після операції спостереження триває від 2 до 10 днів, залежно від ситуації, і включає симптоматичну терапію, медикаментозне запобігання ускладненням і пов’язки. На етапі виписки пацієнту надаються рекомендації щодо способу життя, дієти, медикаментозної терапії та подальших обстежень. Зазвичай після одужання пацієнту необхідно регулярно проходити спеціальні обстеження.