Рак сечового міхура - симптоми, лікування, причини

Інформація про хворобу

Рак сечового міхура займає 7-е місце за поширеністю серед чоловіків і 17-е серед жінок. Це захворювання зазвичай розвивається повільно і в більшості випадків має сприятливий прогноз. Ультразвукове дослідження (УЗД) займає важливе місце в скринінгу пухлин сечового міхура завдяки своїй простоті та доступності. Для точної діагностики необхідно провести цистоскопію з подальшою біопсією.

Лікування передбачає хірургічне видалення пухлини, а в більш запущених випадках може знадобитися резекція сечового міхура. Для запобігання повторному появі пухлини можуть застосовуватися хіміо- та імунотерапія, внутрішньоміхурове введення БЦЖ-вакцини, променева терапія та інші методи.

Класифікація

Світова медицина використовує класифікацію TNM, яка враховує розміри та ступінь інвазії пухлини, стан найближчих лімфатичних вузлів та наявність metastазів. Залежно від цих критеріїв виділяють 4 стадії раку сечового міхура:

• Перша стадія – пухлина локалізована в слизовій оболонці, м'язовий шар не порушений, і метастазів немає.
• Друга стадія – пухлинні клітини проникли в стінку органу, але не вражають лімфатичну та кровоносну системи.
• Третя стадія – пухлина розповсюдилася на сусідні органи або утворилися метастази до 2,5 см.
• Четверта стадія – рак сечового міхура з метастазами в лімфатичні вузли або далекі органи (частіше легені).

Для прогнозу стану пацієнта важливо враховувати не лише стадії TNM, але й морфологічну класифікацію. Пухлини можуть бути високодиференційованими, середньодиференційованими та низькодиференційованими; більш зрілі клітини краще піддаються лікуванню та мають менший ризик рецидиву. Найбільш поширеною гістологічною формою є аденокарцинома, рідше зустрічається плоскоклітинний рак.

За своїм виглядом пухлини бувають плоскими і папілярними.

Припадки

Симптоми раку сечового міхура можуть включати:

• гематурію (наявність крові в сечі) – один з найбільш частих ознак;
• біль в області над лобком;
• зміна частоти та характеру сечовипускання – часте, болісні відчуття, термінові поклики.

Ризик наявності злоякісної пухлини збільшується у пацієнтів з рецидивуючими циститами, які погано піддаються лікуванню.

При прогресуванні захворювання симптоми доповнюються наступними проявами:

• біль у попереку внаслідок блокування сечоводів;
• біль у кістках через недавнє метастазування;
• слабкість, швидка втомлюваність, різке зниження ваги, поганий апетит.

Фактори ризику

До факторів, що збільшують ймовірність раку сечового міхура, відносяться:

• сімейна історія раку, пов'язана з активністю певних онкогенів;
• куріння – майже половина випадків раку сечового міхура пов'язана з цим фактором, оскільки в тютюновому димі присутні канцерогени;
• робота на заводах з виробництва фарб, переробки нафти та металургії;
• вживання хлорованої води;
• вплив іонізуючої радіації;
• шистосомоз (паразитарні інфекції), особливо при рецидивах;
• хронічний цистит та тривале використання катетерів.

Методи діагностики

Об'єктивна діагностика раку сечового міхура починається з методів візуалізації:

• Ультразвукова діагностика – часто перший метод оцінки стану сечовивідних шляхів;
• Внутрішньовенна урографія – дозволяє виявити дефекти наповнення сечовидільної системи;
• Комп'ютерна томографія з контрастуванням – надає детальну інформацію про стан лімфатичних вузлів;
• Магнітно-резонансна томографія – безпечний метод з високою інформативністю;
• Позитронно-емісійна томографія допомагає визначити ураження лімфатичних вузлів та інших органів.

Слід зазначити, що візуальні методи не підходять для діагностики ранніх стадій захворювання (раку in situ). Іноді для покращення діагностики проводиться цитологічний аналіз сечі, який може виявити ракові клітини.

Цистоскопія з біопсією вважається «золотим» стандартом, що дозволяє детально вивчити слизову оболонку сечового міхура та отримати зразки для гістології.

У деяких випадках також корисні тести на онкомаркери UBC/BTA, хоча негативні результати не виключають наявність пухлини.

Терапія

Основою лікування злоякісних епітеліальних пухлин сечового міхура є хірургія, спрямована на видалення пухлини. Залежно від стадії та поширеності можуть застосовуватися хіміотерапія (включаючи внутрішньоміхурну), опромінення та інші методи.

Консервативне лікування

До варіантів консервативної терапії відносяться:

• інстиляції БЦЖ-вакцини в сечовий міхур (зазвичай 6-тижнева схема);
• системний прийом хіміопрепаратів;
• імунотерапія для знищення пухлинних клітин;
• місцева хіміотерапія після резекції для зменшення ризику рецидиву;
• променева терапія, рекомендована при деяких типах пухлин;
• фотодинамічна терапія, яка включає введення фотосенсибілізатора та лазерну обробку.

Консервативні методи використовуються як доповнення до хірургічного втручання, оскільки радикальне лікування вимагає оперативного видалення пухлини.

Хірургічне лікування

На ранніх стадіях можлива трансуретральна резекція, яка включає видалення пухлини та прилеглих тканин для гістологічного аналізу. У запущених випадках часто застосовується цистектомія (часткова або повна резекція сечового міхура), а видалення лімфатичних вузлів обов'язкове на основі даних ПЕТ-КТ.

Профілактичні заходи

Ефективних методів первинної профілактики раку сечового міхура не існує. Пацієнтам з груп ризику рекомендується регулярно проходити обстеження у уролога.

Після радикального лікування вони також повинні перебувати під постійним наглядом для ранньої діагностики можливих рецидивів. Програма подальшого нагляду може включати цистоскопію, мікроскопію сечі, УЗД органів малого таза та черевної порожнини, комп'ютерну томографію для виявлення метастазів і МРТ.

Реабілітація після лікування

Після трансуретральної резекції (ТУР) протягом кількох днів використання уретрального катетера є обов'язковим. Рекомендується збільшити обсяг споживаної рідини для покращення стану сечового міхура та прискорення відновлення після операції.

Якщо виконувалася цистектомія, на другому етапі планується метод відведення сечі – або за допомогою стоми, або шляхом створення резервуара для сечі чи відведення в кишечник. Оптимальне рішення розробляється з урахуванням віку та стану пацієнта.