Хвороба Рейтера - симптоми, лікування, причини

Про захворювання

Синдром Рейтера найчастіше зустрічається у чоловіків віком від 16 до 40 років. В основному захворюванню піддаються чоловіки, тоді як жінки та діти страждають цим недугом значно рідше. Головна тріада симптомів включає уретрит (іноді з циститом), кон’юнктивіт та артрит. У ряді випадків можуть спостерігатися ураження шкірних покривів і слизових оболонок, таких як ротова порожнина, горло або статеві органи.

Види

В залежності від етіології хвороби виокремлюють два основних типи:

• спорадичний, що виникає після перенесеної інфекції сечостатевої системи, в основному хламідійної;
• епідемічний, що виникає при ентероколіті різної природи.

З урахуванням клінічної картини розрізняють три форми захворювання:

• гостра – триває від 3 до 6 місяців;
• підгостра або затяжна – до 1 року;
• хронічна – триває 12 місяців і більше.

Процес розвитку захворювання ділиться на дві стадії: перша, інфекційна, пов’язана з потраплянням мікроба в організм і його розмноженням, друга, імунопатологічна, характеризується реакцією імунної системи на інфекцію та розвитком аутоімунних процесів, що призводить до прояву ознак синдрому Рейтера.

Дехто з фахівців розглядає окрему форму синдрому, яка може прогресувати в анкілозуючий спондилоартрит (хвороба Бехтерева). Інші автори вбачають необхідність виокремлення рецидивуючого типу захворювання, коли на фоні тривалої ремісії (більше півроку) виникає артрит.

Симптоми хвороби Рейтера

Зазвичай захворювання протікає за наступним сценарієм. Спочатку виникає уретрит – запальний процес сечівника. Основні симптоми включають:

• біль під час сечовипускання;
• почервоніння, набряк, свербіж, печіння в області уретри;
• виділення, що містять слиз, гній або кров;
• підвищення температури тіла (не завжди).

Через 1–2 тижні після початку уретриту може розвинутися кон’юнктивіт. Симптоми включають почервоніння білків очей, сльозотечу та світлобоязнь, пацієнти повідомляють про відчуття тяжкості в очах. У деяких випадках може розвинутися іридоциклит або увеїт.

Третій ключовий симптом синдрому Рейтера – реактивний артрит, який з’являється через 1–1,5 місяці після перших ознак. Пацієнти відзначають обмежену рухливість і болісну чутливість у суглобах, а також набряки та почервоніння шкіри в області уражених суглобів.

Характерним для синдрому Рейтера є поетапне залучення суглобів, починаючи з верхніх і переходячи до нижніх, з асиметричним характером ураження. Найчастіше першими страждають фаланги пальців, що може викликати набряк і зміну кольору шкіри, приводячи до появи характерної «сосископодібної» деформації.

Ураження слизових оболонок ротової порожнини, горла і статевих органів спостерігаються в 50% випадків. Найчастіше розвиваються глосит і стоматит, а також у чоловіків баланопостит і у жінок вагінит.

Причини розвитку синдрому Рейтера

Синдром виникає через аутоімунне запалення, спричинене інфекцією, найчастіше хламідійною, що вражає сечостатеву систему. Хламідії та їх антигени знаходять у 90% хворих синдромом Рейтера. Рідкісні випадки можуть бути пов’язані з гонореєю, а також з уреаплазмами та мікоплазмами.

Якщо захворювання викликане кишковою інфекцією, найчастіше причинами є шигели, кампілобактери або єрсинії, що може призводити до розвитку ентероколіту та реактивного артриту.

До факторів ризику належать:

• хронічні інфекції сечостатевої системи та кишечника;
• венеричні захворювання в анамнезі;
• латентний хламідіоз;
• системні запальні хвороби;
• куріння;
• надмірне вживання алкоголю;
• незахищені статеві контакти з різними партнерами.

Деякі експерти стверджують, що наявність гена HLA-B27, який спостерігається у 50–70% хворих синдромом Рейтера, також є фактором ризику.

Діагностика

Для постановки діагнозу проводяться наступні заходи:

• аналіз анамнезу та скарг пацієнта;
• оцінка клінічних проявів;
• фізикальний огляд;
• лабораторні дослідження;
• інструментальні обстеження (за необхідності);
• консультації вузьких спеціалістів залежно від домінуючих симптомів.

Лабораторні тести можуть включати аналізи крові та сечі, ПЛР для виявлення інфекцій, біохімічний аналіз крові, цитологічне дослідження мазків і зішкробів з уретри, вагіни, шийки матки, а також інших біологічно активних матеріалів (сперми, синовіальної рідини, секрету простати тощо).

Для дослідження стану суглобів застосовуються рентгенодіагностика, ультразвукове дослідження, КТ, МРТ, що дозволяє виявити звуження суглобових щілин, пяточні шпори, деструкцію кісткової тканини та інші ознаки реактивного артриту.

Пацієнтам рекомендуються відвідування гінеколога (для жінок), уролога-андролога (для чоловіків), проктолога, венеролога та офтальмолога. Основне обстеження та лікування проводить лікар-ревматолог і дерматовенеролог.

Лікування

Лікування проводиться консервативними методами з використанням різних медикаментів. Основні цілі терапії включають:

• купірування інфекції;
• полегшення симптомів;
• попередження ускладнень;
• знеболення і відновлення рухливості суглобів;
• укріплення організму в цілому.

Лікарі призначають антибіотики і протигрибкові препарати, протизапальні засоби, анальгетики, імуномодулятори та імуностимулятори. Ці препарати сприяють зниженню запальних реакцій та укріпленню імунітету. У складних випадках можуть знадобитися гормони, антигістаміни та детоксикаційні засоби, особливо при сильному болі в суглобах.

Після ліквідації гострого періоду додатково застосовується фізіотерапія:

• магнітна терапія;
• УВЧ-терапія;
• грязьові процедури;
• масаж;
• лазерні методи лікування;
• світлотерапія;
• фонофорез.

Для місцевого лікування рекомендовані компреси з протизапальними та знеболюючими мазями. При накопиченні рідини в суглобовій порожнині її видаляють методом пункції.

Профілактика

Специфічні заходи профілактики синдрому Рейтера не встановлені. Однак фахівці рекомендують:

• слідкувати за своїм здоров’ям;
• при високому рівні зміни статевих партнерів використовувати бар’єрні методи контрацепції для захисту від ЗППП;
• обов’язково лікувати інфекції, навіть у відсутності симптомів;
• контролювати хронічні захворювання.

Вторинна профілактика націлена на запобігання рецидивам. Дуже важливо регулярно відвідувати лікаря, здавати аналізи та дотримуватися рекомендацій спеціаліста.