Лейкоплакія вульви - симптоми, лікування, причини

Що це таке?

Лейкоплакія вульви представляє собою патологію шкіри та слизової оболонки області вульви, що відноситься до порушень ороговіння. Це захворювання несе в собі ризик онкологічних захворювань.

Про захворювання

Вульва — зовнішня частина жіночої статевої системи, що включає малі та великі статеві губи, клітор, лобок та переддвер'я піхви.

В нормальних умовах вульва покрита багатошаровим плоским епітелієм, який не піддається ороговінню. При лейкоплакії спостерігається зміна епітеліальних клітин, які починають проявляти властивості ороговілих. Це призводить до зміни функцій шкіри та слизових.

Лейкоплакія вульви часто асоціюється з дистрофічними змінами дерми, запальними процесами, дисплазіями та злоякісними новоутвореннями і вимагає уважного моніторингу з боку гінеколога.

Причини формування лейкоплакії вульви остаточно не встановлені. В даний час вважається, що це реакція шкіри та слизової на безліч зовнішніх та внутрішніх факторів, які негативно впливають на епітелій. Зазвичай лейкоплакія виникає на фоні атрофічних процесів. На місцях пошкодження шкіри або слизової з'являються вогнища ороговіння. Захворювання в більшості випадків є наслідком тривалих запальних процесів, викликаних інфекціями, повторними травмами або хімічними та тепловими факторами. Одним з факторів патогенезу також вважаються гормональні розлади (дефіцит естрогенів).

Діагноз ставиться на основі гінекологічного огляду. Для підтвердження діагнозу використовується біомікроскопічне обстеження. В деяких випадках може бути рекомендована біопсія для вивчення тканинної структури патологічних ділянок.

Лікувальні заходи направлені на усунення патологічних симптомів, підвищення якості життя пацієнтки та мінімізацію онкологічних ризиків. Для цих цілей можуть застосовуватися як консервативні, так і хірургічні методи.

Види

Лейкоплакія буває двох типів:

• доброкачествена;
• лейкоплакія з підвищеним онкологічним ризиком, яка підвищує ймовірність розвитку карциноми вульви.

Симптоми лейкоплакії вульви

Клінічні прояви лейкоплакія вульви можуть включати наступні симптоми з боку зовнішніх статевих органів:

• роздратування;
• свербіж і паління;
• різі та дискомфорт під час сечовипускання;
• болі під час статевого акту.

Найбільш вираженим симптомом є свербіж, який посилюється вночі, під час фізичної активності та за високих температурах. Свербіж виникає з-за дистрофічних змін в нервових рецепторах вульви та порушення роботи ацетилхолінестеразної системи. Жінки часто скаржаться на погіршення якості сну та зниження працездатності.

Візуально можуть спостерігатися:

• уплотнення шкірного покриву;
• поява подряпин та дефектів епідермісу, покритих скоринками.

Однак у багатьох пацієнток симптоми можуть відсутніми, і захворювання виявляється лише на профілактичних оглядах у гінеколога. Шкіра може набувати білого відтінку, епітеліальні бляшки можуть ущільнюватися та іноді покриватися тріщинами. Патологічні зони можуть бути як одиничними, так і множинними.

На фоні лейкоплакії можливе вторинне приєднання бактеріальної інфекції та розвиток гнійних процесів, що призводить до утворення ексцоріацій, ерозій та виразок.

Причини лейкоплакії вульви

Справжні причини появи лейкоплакії вульви досі не встановлені. Проте є зв'язок між виникненням неопухолевих захворювань вульварної області і рядом патологій, таких як системний червоний вовчак, перніціозна анемія, алопеція, вітіліго, гіпофункція щитовидної залози, цукровий діабет та билиарний цироз печінки. Проста лейкоплакія може бути наслідком впливу психогенних факторів та подразнюючих речовин (мило, дезодоранти, пральні порошки, синтетичні тканини та інші).

До факторів ризику виникнення дифузних неопухолевих захворювань вульви відносяться:

• постменопауза, коли стан шкіри та слизової статевих органів залежить від рівня естрогенів, і з віком їх рівень знижується, викликаючи дистрофічні процеси;
• хронічна папіломавірусна інфекція, яка змінює нормальний стан епітеліоцитів;
• хронічні запальні захворювання внутрішніх статевих органів, викликані бактеріями та вірусами (особливо папіломавірусна інфекція);
• укорочення репродуктивного періоду (пізній початок менструацій і рання менопауза);
• зниження рівня естрогенів через різні дисфункції яєчників;
• цукровий діабет, який характеризується інсулінорезистентністю;
• ожиріння, яке є системним захворюванням з хронічним запаленням;
• недотримання особистої гігієни, включаючи вагінальні спринцювання та використання засобів з лужним рН.

Діагностика

Діагноз лейкоплакія вульви встановлюється на основі результатів наступних методів обстеження:

• Візуальний огляд області вульви при наявності достатнього освітлення. Гінеколог також виключає дерматологічні захворювання та системні патології з подібними симптомами.
• Гінекологічне дослідження. У рамках більш широкого обстеження проводиться розширена кольпоскопія (вивчення шийки матки під мікроскопом), забір матеріалу для онкоцитологічного аналізу епітелію вагінальної частини шийки матки та цервікального каналу, пальпація пахових лімфатичних вузлів для виключення інфекційних процесів.
• Вульвоскопія. Гінеколог оглядає вульву під мікроскопом. Нормальний судинний малюнок вульварної області представлений мережею тонких, рівномірно розгалужених капілярів, в деяких випадках в полі зору можуть потрапляти вени, які спрямовуються поперек великих статевих губ. В залежності від стану епідермісу судинний малюнок може змінюватись.

В складних випадках може бути виконана біопсія вульви. Ця процедура проводиться в амбулаторних умовах під місцевою анестезією за допомогою скальпеля або біоптатора Кейса.

Молодим жінкам з лейкоплакією рекомендується перевірка на папіломавірусну інфекцію для визначення ступеня онкологічного ризику, що дозволяє оцінити імовірність розвитку злоякісного процесу в майбутньому.

Лікування лейкоплакії вульви

Методи лікування лейкоплакії вульви підрозділяються на консервативні та хірургічні.

Консервативне лікування

Консервативна терапія направлена на покращення симптомів. Основними засобами, що використовуються для цієї мети, є кортикостероїди. Ці препарати мають протизапальний ефект, надають антигіпертрофічну дію на активно зростаючі ділянки шкіри, уповільнюють синтез колагену і мають антиалергічні, місцевоанестезуючі та протисвербіжні властивості. Проте використання таких препаратів повинно бути обмежене в часі, оскільки вони можуть підвищити ризик розростання сполучної тканини.

В рамках комплексного лікування також використовуються місцеві естрогенні препарати, які допомагають ліквідувати наслідки дефіциту естрогенів на урогенітальний тракт. Ці препарати доступні у вигляді вагінальних супозиторіїв або крему та наносяться у два етапи:

1. Початкова доза — зазвичай протягом 2 тижнів. На цьому етапі досягається максимальна концентрація естрогенів в тканинах.
2. Підтримуюча доза — спрямована на підтримання досягнутої концентрації естрогенів в тканинах і триває до досягнення бажаного терапевтичного ефекту.

Хірургічне лікування

Для малоінвазивного лікування застосовується лазерна терапія. Використання гелій-неонового лазера дозволяє отримати щадний ефект — покращення кровопостачання тканин і зниження проліферативного потенціалу епідермісу. Лазерний промінь точно сканує уражені ділянки. Для досягнення результату використовується курс з 12-16 процедур (в залежності від розміру уражень). Лазерна терапія не тільки покращує локальний стан, але й позитивно впливає на психоемоційний статус жінки та сприяє оптимізації електричної активності мозку.

До інших методів хірургічного лікування лейкоплакії вульви відносяться:

• Кріодеструкція — «заморожування» тканин, що підходить для неглибоких вогнищ.
• Лазерна випаровування — метод, при якому високоенергетичний лазерний промінь використовується для радикального видалення змінених ділянок вульви. Для запобігання рецидиву рекомендована місцева естрогенна терапія.
• Фотодинамічна терапія — сучасний метод, що передбачає лазерний вплив на уражені ділянки після попередньої сенсибілізації клітин за допомогою туморотропного барвника, що дозволяє цілеспрямовано впливати на диспластичні та злоякісні ділянки.

В важких клінічних випадках можуть бути проведені пластичні операції, що включають висічення уражених ділянок вульви з подальшою пересадкою здорової шкіри з стегна для збереження форми зовнішніх статевих органів. Такий підхід мінімізує ризик рецидивів, оскільки дерма стегнової поверхні не містить рецепторів до естрогенів.

Профілактика

До основних заходів профілактики відносяться:

• вчасне лікування гінекологічних захворювань;
• корекція дефіциту естрогенів;
• регулярне статеве життя.

Реабілітація

Для зменшення вираженості свербежу рекомендується:

• виключити гострі, солоні та дуже солодкі страви;
• відмовитися від кави, алкоголю та висококалорійних продуктів.