Міхурний замет - симптоми, лікування, причини

Що це таке?

Пухирний занос є різновидом трофобластичної патології (пухлини, пов'язані з вагітністю). Ця хвороба характеризується частковою або повною гідропічною зміною хоріальних ворсин, що призводить до накопичення патологічної рідини в їх структурі. В результаті хоріон втрачає свої функції, і плід, як правило, гине на ранніх стадіях вагітності. Гибель плоду також може бути викликана аномаліями в його кариотипі.

Про захворювання

Пухирний занос — це доброякісна пухлина, що виникає при порушенні нормального росту і розвитку трофобласта. В нормі трофобласт повинен перетворитися на хоріон, який потім стає плацентою. Однак при повному пухирному заносі цей процес не відбувається.

Частота захворювання становить 1 випадок на 800-3000 пологів. Патологія найчастіше зустрічається у жінок молодше 30 років, а також у пацієнток старше 40 років. Ризик вищий у жінок з невизначеною кількістю сексуальних партнерів. До групи підвищеного ризику належать пари з віковою різницею більше 10 років та підлітки.

На сьогодні основним напрямком досліджень є генетична теорія патогенезу. У першу чергу, пухирний занос пов'язаний з аномаліями у розвитку плодового яйця через хромосомні порушення. По-друге, захворювання може виникнути через переважання хромосом батьківського походження в кариотипі ембріона. Це може бути результатом запліднення однієї яйцеклітини кількома сперматозоїдами або одним сперматозоїдом з подвоєним набором хромосом. Можливі також аномалії розвитку плоду.

Специфічних заходів профілактики пухирного заносу не розроблено, однак ризик виникнення даної патології можна знизити, проводячи предгравідарну підготовку обох партнерів перед плануванням вагітності.

Класифікація пухирного заносу

Пухирний занос класифікується на два типи:

1. Повний. Усі ворсини хоріона зазнають гідропічної дегенерації, що призводить до тиску на кровоносні судини та відсутності кровотоку. Трофобласт пролиферує патологічно, тоді як плід не виявляється. Ця форма найчастіше пов'язана з аномаліями запліднення. При кариотипуванні виявляються ненормальні набори хромосом, що свідчить про те, що яйцеклітина була запліднена одним або двома сперматозоїдами без хромосом, або сперматозоїди мали аномальний хромосомний набір.
2. Частковий. Цей тип звичайно спостерігається при триплоїдії, коли в одну яйцеклітину одночасно потрапляють два сперматозоїда. У цьому випадку частина ворсин хоріона піддається гідропічній дегенерації, що дозволяє плоду розвиватися, хоча найчастіше він гине, оскільки хоріальні та плацентарні ворсини функціонують неефективно.

З урахуванням гістологічних змін пухирний занос можна класифікувати на три типи:

1. Простий – спостерігається лише набряк строми та кістозні зміни ворсин.
2. Проліферуючий – виявляється безліч ядер та потовщення епітелію (при цьому онкологічні ризики не збільшуються, незважаючи на високий проліферативний потенціал).
3. Деструктивний – водянисті ворсини проникають через базальну мембрану в товщу міометрія, що збільшує ризик розриву матки.

Симптоми пухирного заносу

Основні симптоми пухирного заносу можуть включати:

• кров'янисті виділення з статевих шляхів, які спостерігаються у більшості жінок з даною патологією – цей ознака може проявитися на ранніх строках або в другому триместрі через відділення плаценти від децидуальної оболонки;
• при бімануальному освідченні відзначається збільшена матка, що перевищує припустимі розміри під час вагітності;
• первинне або вторинне підвищення артеріального тиску – близько 30% пацієнток можуть відчувати цей прояв;
• неконтрольована блювота в першому триместрі;
• часте серцебиття та тремор пальців, викликані вторинним тиреотоксикозом (ХГЧ має схожість з тиреотропним гормоном, що може підвищити функціональну активність щитоподібної залози);
• вагінально-лютеїнова кіста яєчників, що досягає значних розмірів, оскільки їх розвиток пов'язаний з постійним високим рівнем хоріонічного гонадотропіна.

При евакуації пухирного заносу збільшується ризик емболії легень, коли частинки хоріальних ворсин можуть потрапити в судини легень, що викликає дихальну недостатність, яка проявляється в задишці. Ймовірність цього ускладнення становить 2%.

Причини пухирного заносу

Причиною пухирного заносу є аномальне запліднення. До факторів ризику цього захворювання належать:

• рання перша вагітність;
• імунні порушення;
• недостаток каротину та вітаміну С у раціоні;
• дефіцит білків;
• запальні захворювання органів малого тазу;
• генетична схильність;
• молодий вік вагітної (для простого пухирного заносу) або більше 40 років (для проліферуючої форми);
• наявність пухирного заносу в медичній історії;
• супутні хронічні захворювання даної пари.

Діагностика

Діагноз пухирного заносу встановлюється на основі таких методів діагностики:

• детальний аналіз скарг та об'єктивних даних;
• результати вагінального обстеження;
• характерні ультразвукові знахідки;
• значне підвищення рівня хоріонічного гонадотропіна в крові.

Типовий ультразвуковий ознака пухирного заносу — це образ, що нагадує «снігову бурю» з безліччю гіпо- та анехогенних структур у порожнині матки, діаметром 4-6 мм. У 14-50% випадків пухирний занос супроводжується кістами яєчників, розвинутими під впливом хоріонічного гонадотропіна. При частковому пухирному заносі УЗД може бути ускладненим, але часто є невелика ячеиста структура за хоріоном. У сумнівних випадках актуально застосування кольорового картографування та допплерометрії для виявлення зон з підвищеною васкуляризацією внаслідок розширення судин на патологічному фоні.

При порушенні контурів матки в поєднанні з локальним посиленням кровотоку зростає ймовірність інвазивного (деструктивного) пухирного заносу, який може призводити до пошкодження міометрія та перфорації матки. Ймовірність перетворення простого пухирного заносу в інвазивний досягає 15%.

Лікування пухирного заносу

Головним методом лікування пухирного заносу є евакуація вмісту матки. Якщо виникають ускладнення, то вони також потребують корекції. У критичних випадках спочатку нормалізують стан вагітної, після чого виконується евакуація.

Консервативне лікування

Консервативна терапія включає лікування анемії, якщо рівень гемоглобіну знижений. Для покращення скорочення матки після евакуації призначають засоби, що сприяють скороченню.

Хірургічне лікування

Основний метод опорожнення матки — вакуум-аспірація, яка виконується під внутрішньовенним наркозом. Лікар обережно розширює шийку матки і вводить вакуумний наконечник для видалення вмісту. Процедура проводиться з застосуванням утеротоніків для скорочення матки і запобігання масивному кровотечі.

Профілактика

Специфічні профілактичні заходи не розроблені. Для створення оптимальних умов для вагітності рекомендується предгравідарна підготовка. Вона допоможе виявити приховані патології і провести корекцію, восповнити дефіцити вітамінів та мінералів, забезпечивши ембріону кращу середу для розвитку, що, в свою чергу, знижує ризик акушерських ускладнень, включаючи пухирний занос.

Реабілітація

Після евакуації пухирного заносу рекомендується регулярно контролювати рівень β-субодиниці хоріонічного гонадотропіна. Зазвичай концентрація цього гормону нормалізується через 6-8 тижнів після операції (іноді до 16 тижнів).

Якщо рівень ХГЧ не знижується або підвищується, здійснюються ультразвукові дослідження органів малого таза і рентгенографія легень (патологічні хоріальні ворсини можуть метастазувати в легені). Ці методи допомагають виключити хоріоонкарціноми. В деяких випадках може розглядатися питання про хіміотерапію.

Частий контроль рівня ХГЧ триває до його нормалізації, після чого кількість обстежень зменшується. Спостереження за пацієнткою здійснюється протягом 3-4 років. У цей період рекомендується уникати вагітності, однак використання внутрішньоматочного засобу не бажано.