Синдром постназального затіку (Постназальний синдром) - симптоми, лікування, причини

Про захворювання

Синдром постназального затікання слизу найчастіше викликаний запальними процесами верхніх дихальних шляхів. Цей стан зазвичай супроводжується затяжним або хронічним кашлем. Розглядається затяжний кашель, який триває від 3 до 8 тижнів, і хронічний, який не зникає більше 8 тижнів. При постназальному затіканні кашель частіше турбує пацієнта в нічний час або безпосередньо після пробудження. Носове дихання при цьому стає ускладненим, із носових ходів виділяється слиз. При фарингоскопії можна помітити зернистість і наявність стікаючої слизу на задній стінці глотки.

Патогенез даного синдрому пов'язаний із хворобами та станами, які порушують нормальне виробництво та транспортування слизового секрету з носової порожнини і синусів. Надмірна слиз під впливом сили тяжіння стікає по задній стінці горла і потрапляє в трахею, а потім і в бронхіальне дерево. Такий механізм викликає подразнення кашльових рецепторів, найбільша кількість яких знаходиться на задній стінці глотки.

Постназальний синдром сам по собі не є окремим захворюванням. Він виступає як симптом основного патологічного процесу, що стосується ЛОР-органів. Основними причинами його виникнення найчастіше є риніти різних типів, аденоїдні розростання, хронічні запальні процеси в глотковій мигдалині, поліпи в носі та придаткових синусах.

Лікування постназального синдрому спрямоване на усунення супутніх захворювань, що призводить до затікання слизу в глотку і далі в гортань, яка має підвищену чутливість. В більшості випадків застосовують медикаментозну терапію для розрідження мокротиння. Декотрим пацієнтам може знадобитися хірургічне втручання для корекції анатомічних аномалій та інших причин, що підвищують слизоутворення.

Види

Постназальний затік підрозділяється на два типи:

• первинний – причина стікання слизу по задній стінці глотки не може бути встановлена навіть при заглибленому обстеженні;
• вторинний – виникає внаслідок ураження носової порожнини, носових синусів або носоглотки.

Частіше за все в клінічній практиці зустрічається вторинний постназальний затік.

Симптоми

Кашель при постназальному затіканні має залежність від часу доби. В горизонтальному положенні слиз стікає в глотку і гортань, що викликає подразнення кашльових рецепторів. В вертикальному положенні слиз також може потрапити в глотку, але запускається ковтальний рефлекс, і вона швидко евакуюється в стравохід і шлунок. Тому кашель у основному турбує пацієнта вночі і під час денного сну. Такий кашель малопродуктивний і може тривати довго. До інших симптомів постназального синдрому відноситься відчуття стороннього тіла в горлі, що викликає постійне покашлювання.

Тривалий кашель негативно позначається на психоемоційному стані пацієнта і тривожить його близьких. Дискомфорт і відсутність сну відчувають не тільки кашляючі, а й ті, хто перебуває з ними поруч, особливо батьки хворих дітей. Дослідження показують, що близько 90% дітей прокидаються через кашель, що також турбує їх батьків.

Із додаткових симптомів у пацієнтів з постназальним синдромом можуть бути ускладнене дихання через ніс, слизові виділення і часте чхання.

Причини

У гортані є велика кількість нервових закінчень, які формують афферентну дугу кашльового рефлексу. Якщо в цю область потрапляє слиз або сторонні предмети, це викликає активізацію рецепторів, що призводить до кашлю. Такий механізм спостерігається як у дорослих, так і у дітей. За статистикою, затяжний кашель у дітей у 1/3 випадків пов'язаний з постназальним затіканем. У дорослих цей синдром зустрічається рідше, однак групи ризику включають жінок.

Основні причини розвитку постназального синдрому включають:

• запальне ураження слизових носа та/або придаткових носових синусів;
• искривлення носової перегородки;
• аденоїдні розростання;
• кісти в області носоглотки;
• новоутворення в носоглотці.

Діагностика

Діагностика постназального затіканя за його типовою клінічною картиною не становить складності. Проблеми виникають при встановленні причини даного синдрому. В дану програму диференційної діагностики можуть входити наступні дослідження:

• ендоскопічна візуалізація носових проходів та носоглотки;
• комп'ютерна томографія придаткових носових синусів;
• бактеріологічне дослідження виділень, що стікають по глотці;
• консультація алерголога для виключення алергічного риніту.

Основним методом діагностики є рино- і фарингоскопія. Основні діагностичні ознаки такі:

• відсутність запальних змін у горлі (іноді може спостерігатися почервоніння і легкий набряк);
• наявність слизу, що стікає по задній стінці глотки з носових проходів;
• стійка густота виділень;
• застій слизового секрету в задніх відділах носової порожнини.

Якщо при фарингоскопії виявляються ознаки, що вказують на стікання слизу з носа в глотку, такий постназальний синдром вважається ендоскопічно позитивним. При відсутності цих ознак, але наявності клінічних симптомів, це ендоскопічно негативний синдром.

Комп'ютерна томографія або рентгенографія придаткових синусів дозволяє виявити набряки стінок та інші ознаки запальних процесів. При постназальному синдромі в легенях патологій не відзначається.

Лікування постназального синдрому

В більшості випадків лікування постназального затіканя базується на консервативних методах. Хірургія рекомендується лише у випадках, коли виявлені органічні причини, які неможливо відкоригувати медикаментозно.

Консервативне лікування

В медицині існує кілька груп препаратів, що застосовуються для лікування кашлю. В першу чергу це муколітики та протикашльові засоби. Які з них використовуються при постназальному синдромі?

Лікування зосереджене на усуненні причини постназального затіканя. Найбільш поширеною групою препаратів є муколітики, які розріджують згущену слиз, що накопичується в носовій порожнині і синусах. Якщо лабораторні та клінічні дані вказують на бактеріальну інфекцію як основну причину, лікар може призначити антибіотики.

Протикашльові засоби призначені для пригнічення кашльового рефлексу, однак це може призвести до накопичення мокротиння в дихальних шляхах, що збільшує ризик бактеріального запалення. Тому використання протикашльових засобів повинно бути обмеженим. Використовуються вони лише в тих випадках, коли муколітики не дають ефекту, а кашель настільки виражений, що пацієнт не може спати.

Крім того, важливо враховувати фактори, що сприяють тривалому підтриманню постназального затіканя. Для цього рекомендовано:

• уникати куріння та надмірного споживання алкоголю;
• знижувати кількість стресових ситуацій;
• по можливості уникати професійних шкідливостей;
• разом з гастроентерологом лікувати гастроезофагеальний рефлюкс;
• разом з ендокринологом коригувати метаболічні та гормональні зміни.

Хірургічне лікування

Операції при постназальному синдромі, відповідно до клінічних рекомендацій, проводяться в наступних випадках:

• значне викривлення носової перегородки;
• гіпертрофія аденоідних вегетацій;
• кісти, пухлини або пухлиноподібні утворення в області носоглотки.

Профілактика

Профілактика постназального затіканя в першу чергу орієнтована на запобігання інфекціям верхніх дихальних шляхів. Рекомендується:

• ретельно мити руки з милом;
• по можливості уникати контакту з хворими;
• обробляти руки антисептичними засобами;
• не торкатися носа і очей брудними руками;
• вчасно проходити вакцинацію проти грипу.

Вторинна профілактика включає в себе своєчасне звернення до отоларинголога у випадку стійкого кашлю, що триває більше 3-4 тижнів. Лікар допоможе встановити причину стану і на основі точного діагнозу запропонує оптимальні варіанти лікування.

Реабілітація

Після хірургічних втручань на ЛОР-органах основними напрямками реабілітації є:

• промивання носових проходів і полоскання горла антисептичними розчинами;
• своєчасне видалення турунд з носа;
• проведення курсів фізіотерапії, що сприяють покращенню регенерації тканин, прискоренню епітелізації і зниженню післяопераційного набряку.