Спазм стравоходу - симптоми, лікування, причини

Що таке спазм стравоходу?

Спазм стравоходу, або езофагоспазм, є захворюванням, яке проявляється епізодичними або періодичними порушеннями перистальтики стравоходу, некондукованими скороченнями його стінок, а також збільшенням тиску в області нижнього стравохідного сфінктера. Ця патологія може розвиватися як самостійний стан або бути ускладненням інших захворювань шлунково-кишкового тракту. Деякі люди відчувають спазми лише єдиний раз, тоді як інші можуть страждати від симптомів протягом багатьох років. Своєчасне звернення до лікаря сприяє полегшенню симптомів езофагоспазму і покращенню якості життя пацієнта.

Інформація про захворювання

Езофагоспазм є найбільш поширеним захворюванням стравоходу, його частка складає від 3 до 20% серед усіх захворювань цієї області. В більшості випадків страждають жінки віком від 30 до 70 років, а ймовірність розвитку даної патології у чоловіків також зростає з підвищенням віку.

Невизначені симптоми і недостатня диференціальна діагностика можуть призвести до помилкових діагнозів. Якщо вираженість симптомів низька, пацієнти можуть уникати візиту до лікаря і намагатися впоратися з проблемою самостійно або ігнорувати свій стан.

Типи езофагоспазму

За типом перебігу виокремлюють гострий (періодично виникаючий, з вираженою, а іноді мучительною симптоматикою) і хронічний (тривалий, з незначними проявами) езофагоспазм.

В залежності від поширеності процесу виділяють:

• сегментарний (торкається певної області стравоходу, відрізняється високою амплітудою скорочень);
• дифузний (торкається всього стравоходу, з некондукованими скороченнями гладкої мускулатури при нормальному тонусі нижнього стравохідного сфінктера).

З точки зору причин езофагоспазм класифікується на первинний (розвивається без попередніх захворювань стравоходу і інших органів шлунково-кишкової системи) та вторинний (є наслідком інших захворювань шлунково-кишкового тракту).

Клінічні прояви

Ключовими симптомами спазму стравоходу є дискомфорт за грудиною та ускладнення з ковтанням (дисфагія).

Біль зазвичай має давлячий характер і може виникати при ковтанні їжі або слини, в деяких випадках – спонтанно. Біль може іррадіювати в щелепу, надпліччя, спину, зникаючи через близько годину або після прийому спазмолітиків.

Ускладнення з ковтанням непостійн і найчастіше спостерігаються одночасно з болем під час прийому їжі.

Інші можливі прояви спазму стравоходу:

• печія;
• нудота;
• відрижка;
• кашель;
• гіперемія обличчя;
• прискорене серцебиття;
• почуття тривоги і страху.

Ці симптоми можуть проявлятися не у всіх пацієнтів з даним захворюванням і частіше виникають у осіб з невротичними розладами.

При частому збудженні симптомів може погіршуватися психоемоційний стан пацієнтів, приводячи до нав'язливих думок про повернення хвороби та відмови від їжі через страхи, пов'язані з симптомами.

При хронічному перебігу захворювання пацієнти повідомляють про постійний дискомфорт у області грудей, труднощі з ковтанням твердих продуктів і необхідність рясно запивати їжу. Таку картину частіше всього спостерігають у людей похилого віку, які мають стоматологічні проблеми.

Спазм нижньої частини стравоходу може супроводжуватися болями в верхній частині живота і почуттям тяжкості.

Причини виникнення

Етіологія езофагоспазму поки не встановлена. Вважається, що первинний спазм може бути пов'язаний з частими психоемоційними стресами, особливо у пацієнтів з нервовою нестабільністю, і неврологічними розладами, що вражають нервові клітини в області стравоходу та головного мозку.

Вторинний езофагоспазм буває при інших захворюваннях, включаючи:

• гастроезофагеальну рефлюксну хворобу;
• різні езофагіти;
• рак стравоходу;
• грижу стравохідного отвору діафрагми;
• виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки;
• жовчнокам'яну хворобу.

Механізм утворення спазму при цих станах, як правило, є рефлекторною реакцією на гіперчутливість слизової оболонки у відповідь на прийом їжі.

Методи діагностики

На основі скарг і анамнезу лікар може заподозрити спазм стравоходу. Прямі об'єктивні маркери патології відсутні, проте симптоми вегетативної дисфункції можуть служити непрямими ознаками (почервоніння шкіри, потовиділення при хвилюванні, прискорене серцебиття).

Для постановки точного діагнозу застосовують інструментальні методи, серед яких найбільшу діагностичну цінність мають:

• рентгенографія стравоходу з контрастуванням (візуалізуються передбачувані дивертикулі, а при спазмі верхньої частини відбувається затримка контрастної речовини на рівні перстневидного хряща);
• езофагоскопія (вводиться ендоскоп, зазвичай потрібно попередня анестезія, ознаки хронічної форми включають почервоніння слизової, рубці і деформації);
• вимірювання внутрішньогрудного тиску – езофагеальна манометрія (може не давати значних результатів, але іноді дозволяє виявити хвилеподібні рухи мускулатури і підвищення тиску вище 30 мм рт. ст.);
• внутрішньогрудна pH-метрія (середні значення кислотності в нормі, що допомагає розрізняти езофагоспазм і ГЕРБ).

Способи лікування

Згідно зі станом пацієнта та особливостями захворювання можуть бути запропоновані наступні методи терапії спазму стравоходу:

• Немедикаментозні підходи. Режим харчування. Рекомендується часте (не менше 4-6 разів на день) вживання їжі невеликими порціями, перевага повинна бути віддана м'яким та рідким стравам. Це зменшить тиск і ймовірність нападів спазму. Необхідно уникати переїдання, багато пити, а також виключити гарячі страви, продукти з грубими волокнами, кислі соки та газовані напої. Нахилятися або піднімати тяжкості протягом години після їжі слід уникати.
• Медикаментозна терапія. Головна мета – зменшити спазми м'язів, відновити перистальтику і заспокоїти пацієнта. Використовуються спазмолітики, прокинетики, нітрати, блокатори кальцієвих каналів, седативні препарати, транквілізатори та антидепресанти. У деяких випадках можуть проводитися ін'єкції ботулотоксину.
• Хірургічні втручання. При виражених симптомах або відсутності ефекту від консервативної терапії можлива міотомія – операція по розсіченню спазмованих м'язових ділянок стравоходу.

Профілактичні заходи

Для зниження ймовірності розвитку езофагоспазму важливо своєчасне лікування захворювань ШКТ, які можуть сприяти скороченню мускулатури стравоходу. Також рекомендується стабілізувати психоемоційний стан через дотримання режиму праці і відпочинку, повноцінний сон, зміцнення стресостійкості та мінімізацію стресів.

Реабілітація

Пацієнтам, які пройшли лікування езофагоспазму, для закріплення результату та запобігання рецидивів рекомендується відновлювальна терапія: повноцінний відпочинок, створення комфортної емоційної обстановки, збалансоване харчування та курортне лікування.