Гіпертонічний криз - симптоми, лікування, причини

Що таке гіпертонічний криз?

Гіпертонічний криз – це серйозний стан, яке характеризується різким підвищенням артеріального тиску (Ат). Основна тривога пов'язана з високим ризиком ушкодження органів, таких як серце, очі, нирки та мозок. Це стан не є самостійним захворюванням, але найчастіше виникає внаслідок недостатнього контролю артеріальної гіпертонії.

Опис гіпертонічного криза

Гіпертонічний криз – це синдром, при якому рівень Ат досягає 160/100 мм рт. ст. і вище. Однак цей показник може суттєво варіюватися для різних людей.

Наприклад, гіпертонік, який давно страждає від підвищеного тиску і не приймає ліки, може не відчувати погіршення стану при показниках до 200-220 мм рт. ст. Водночас людина, яка вперше зіткнулася з різким стрибком тиску, відчує сильний дискомфорт вже при 140/90-150/100 мм рт. ст. Це залежить від індивідуальних особливостей серцево-судинної системи та її реакції.

Важливо розуміти, що високі значення Ат не є єдиним критерієм для визначення криза; набагато важливішим є високий ризик ушкодження органів-мішеней. При різкому підвищенні тиску можуть виникнути серйозні проблеми: серце може постраждати від гострого коронарного синдрому та інфаркту, мозок – від геморагічного інсульту, а нирки можуть зіткнутися з гострою недостатністю. Оскільки такі ускладнення можуть виникнути, надзвичайно важливо швидко нормалізувати Ат.

Цікаво, що у спортсменів під час інтенсивних фізичних вправ Ат може досягати 300/160 мм рт. ст., проте вони не відчувають ніяких негативних ефектів. Це пов'язано з адаптацією їх серцево-судинної системи до таких навантажень.

Ураження органів-мішеней є основним критерієм класифікації гіпертонічних кризів. В залежності від цього стану діляться на дві категорії:

• неускладнені (некритичні);
• ускладнені (критичні).

Неускладнені кризи можуть підрозділятися на три підкатегорії в залежності від переважаючих симптомів:

• нейровегетативні;
• водно-сольові;
• судомні.

Гіпертонічний криз потребує уважного ставлення як з боку пацієнта, так і лікаря. Ігнорування клінічних ознак може призвести до ускладнень, що загрожують життю пацієнта. Якщо людина знає про свою гіпертонію, їй необхідно знати чіткий план дій при різких стрибках Ат — які препарати використовувати для екстреної допомоги, як зв'язатися з лікарем і коли викликати швидку допомогу.

Симптоми гіпертонічного криза

Клінічна картина гіпертонічного криза характеризується різким дискомфортом, який виникає раптово, що зазвичай призводить до звернення за медичною допомогою.

До загальних ознак, притаманних усім формам цього стану, відносяться:

• головний біль;
• почервоніння обличчя;
• «мухи» перед очима;
• шум у вухах;
• загальне нездужання.

Окрім цих загальних симптомів, пацієнти часто повідомляють про інші прояви, на основі яких лікар встановлює певну форму гіпертонічного криза, що в подальшому визначає тактику лікування.

Нейровегетативна форма неускладненого криза проявляється такими симптомами:

• озноб;
• тривога і страх;
• спрага;
• нудота;
• прискорене серцебиття;
• обильне сечовипускання в кінці криза.

Водно-сольова форма характеризується подавленістю і млявістю, вираженою м'язовою слабкістю та набряками ніг і обличчя. Також можуть спостерігатися порушення чутливості, наприклад, «мурашки» по шкірі.

При судомній формі стан пацієнта різко погіршується, проявляється сильна нудота і багаторазова блювота, можливе втрати свідомості і судоми.

Клінічна картина ускладненого гіпертонічного криза доповнюється симптомами ураження органів-мішеней. При гострому коронарному синдромі пацієнт відчуває сильний пекучий біль за грудиною. При порушенні мозкового кровообігу можливе втрати свідомості, паралічі і парези, залежно від локалізації пошкодженої судини. При розшаруванні аорти виникають сильні болі в грудях, які можуть мігрувати і погано піддаватися лікуванню.

Причини гіпертонічного криза

Гіпертонічний криз – це стан, що виникає внаслідок неспроможності серцево-судинної системи адекватно реагувати на внутрішні або зовнішні фактори, що призводять до підвищення Ат. Зазвичай це відбувається на фоні вже існуючої артеріальної гіпертонії, коли судини втрачають еластичність і стійкість до коливань тиску. Фактори, що сприяють різкому стрибку тиску, можуть включати:

• інтенсивні фізичні навантаження;
• стреси;
• прийом деяких медикаментів, що сприяють підвищенню тиску;
• інфекції, що призводять до зараження крові (сепсис);
• травми;
• отруєння.

Діагностика гіпертонічного криза

Діагностика гіпертонічного криза базується на аналізі скарг пацієнта, фізичному обстеженні, а також результатах лабораторних і інструментальних досліджень.

Під час прийому лікар збирає анамнез, визначає природу різкого погіршення стану, оцінює зовнішній вигляд пацієнта. Увага приділяється часу початку нападу, емоційному фону і використанню пацієнтом препаратів для корекції Ат. На основі зібраної інформації лікар робить припущення про форму гіпертонічного криза.

Усі пацієнти з високим артеріальним тиском повинні пройти вимірювання Ат за допомогою тонометра.

Для виключення ураження органів-мішеней проводяться наступні дослідження:

• ЕКГ — для оцінки електричної активності серця та виявлення ознак ушкоджень міокарда.
• КТ черепа — для виявлення внутрішньочерепних крововиливів або гематом, викликаних розривами судин.
• Офтальмоскопія — для оцінки стану сітківки та очних судин.

Комплексне обстеження також включає лабораторні тести. Найважливішими з них є:

• Аналіз крові на тропонін І — позитивний результат вказує на ушкодження міокарда.
• Загальний аналіз сечі — наявність білка та зміни в кольорі або об'ємі сечі можуть свідчити про нефропатію.
• Біохімічний аналіз крові — оцінка креатиніну та сечовини для підтвердження або виключення ушкодження нирок.

При підозрі на феохромоцитому може бути призначений специфічний аналіз крові, спрямований на виявлення адреналіну, норадреналіну або ванільміндалевої кислоти, кінцевого продукту метаболізму катехоламінів.

Лікування гіпертонічного криза

Гіпертонічний криз вимагає екстреної нормалізації Ат для запобігання ускладненням. Тактика лікування залежить від того, чи є ушкодження органів-мішеней.

Медикаментозне лікування

Лікування неускладненого криза:

• використовують переважно пероральні гіпотензивні препарати;
• постепенна нормалізація Ат протягом 2-6 годин;
• можливість лікування в домашніх умовах в 80% випадків.

Лікування ускладненого гіпертонічного криза:

• парацентральні препарати (внутрішньом'язово або внутрішньо-венно) для корекції Ат;
• необхідність швидкого зниження Ат протягом 30-120 хвилин;
• госпіталізація (50-70% випадків) через ризик жизнеугрожуючих станів (інфаркт, інсульт, ниркова недостатність, відшарування сітківки).

Зниження Ат у кризових станах вимагає поступового підходу, оскільки різке падіння тиску може викликати кисневе голодування органів-мішеней, що загострює стан. Загальне правило: зниження повинно становити 15-25% від вихідного рівня або ≤160/110 мм рт. ст. за 12-24 години у випадку неускладненого криза та за 1-3 години для ускладненого.

Групи препаратів для корекції Ат включають:

• бета-блокатори;
• інгібітори ангіотензин-перетворюючого ферменту (АПФ);
• блокатори ангіотензину II (сартани);
• діуретики;
• блокатори кальцієвих каналів;
• препарати магнію;
• вазодилататори.

В залежності від клінічної ситуації лікар може призначити також протисудомні препарати.

Немедикаментозне лікування і профілактика

Для підвищення ефективності медикаментозної терапії застосовуються наступні заходи:

• дотримуватись пацієнта положення з піднятою головою;
• забезпечити прохідність дихальних шляхів;
• у разі втрати свідомості — приймати стабільне бокове положення і забезпечити доступ до вен;
• проводити контроль пульсу та Ат кожні 15 хвилин (вимірюючи Ат на обох руках — різниця повинна бути менш ніж 15 мм рт. ст.).

Управлінню гіпертонічним кризом легше запобігти, ніж лікувати, тому профілактиці слід приділяти особливу увагу. Основні правила включають:

• ефективний контроль Ат — кожен гіпертонік повинен приймати ліки з урахуванням стадії і ступеня захворювання; тільки постійний адекватний контроль тиску знижує ризик кризів;
• зміни в способі життя — помірна фізична активність, обмеження солі до 5 г/день, контроль ваги;
• мінімізація стресу — важливо дотримуватись балансу між відпочинком і діяльністю, уникаючи сильних психологічних навантажень.