Вивих - симптоми, лікування, причини

Про захворювання

Основною причиною вивиху суглоба є травматичний вплив, що призводить до пошкодження зв'язкового та капсульного апарату суглобів. Ймовірність вивиху зростає при диспластичних змінах сполучної тканини. У дітей вивихи також можуть бути вродженими, пов'язаними з особливостями внутрішньоутробного розвитку та процесом пологів.

Вивих характеризується інтенсивним болем, який посилюється при спробах руху. Больові відчуття концентруються в області травми. Для вивиху також характерне обмеження рухливості суглоба: активні рухи стають неможливими, а пасивні рухи, що виконуються зовнішнім впливом, супроводжуються пружинячим відчуттям.

Встановлення остаточного діагнозу базується на рентгенологічному дослідженні. Як виглядає вивих на рентгенограмі? Важливий діагностичний признак — зміщення кістки за межі суглобової порожнини (кінець кістки опиняється в нетиповому положенні). В складних випадках проводять послідовне дослідження пошкодженої зони з використанням комп'ютерної або магнітно-резонансної томографії.

Лікування вивиху варіюється в залежності від його локалізації, тяжкості та супутніх пошкоджень і може бути як консервативним, так і оперативним. Консервативний підхід включає адекватне знеболювання (при необхідності — додаткову релаксацію м'язів), мануальну репозицію зміщеної кістки, контрольну рентгенографію для оцінки ефективності репозиції, а також подальшу фіксацію відновленого суглоба за допомогою гіпсової пов'язки або лонгети. В деяких випадках може знадобитися хірургічне втручання.

Види вивиху

Згідно класифікації, виділяють два типи вивиху:

• гострий – виникає в момент травми, для якої є чіткі показання;
• хронічний (привичний) – це повторюваний вивих, при якому розвивається нестабільність суглоба.

В залежності від локалізації види вивихів можуть бути наступними:

• вивихи верхньої кінцівки – в області ключиці, плечового суглоба, ліктьового суглоба та кисті, пальців;
• вивихи нижньої кінцівки – в області тазостегнового суглоба (вивих стегна), колінного суглоба, надколінника, гомілковостопного суглоба (з залученням щиколоток), стопи;
• вивихи в області черепа, коли пошкоджується нижня щелепа (вивих у скронево-нижньощелепному суглобі);
• вивихи хребців.

Клінічні ознаки вивиху в суглобі

Клінічні ознаки вивиху можуть включати:

• сильний біль в області пошкодження;
• набряк м'яких тканин;
• крововиливи в шкірі та підшкірній клітковині (синці);
• спостерігатиме зміна форми суглоба;
• неможливість виконання активних рухів у суглобі;
• обмеження пасивних рухів та відчуття пружинистості;
• щелчок у момент травми;
• блідість і холодність шкіри нижче травмованого суглоба (непостійний признак, може бути пов'язаний із звуженням живильних артерій);
• онеміння та парестезії шкіри (також непостійні, можуть виникати через зжаття великих нервів).

Причини

Причини вивихів можуть бути наступними:

• травматична – зміщення кісток відбувається під впливом зовнішньої сили (прямим або непрямим чином);
• вроджена – пов'язана з патологією суглобів, що виникає у внутрішньоутробному періоді, що знижує їх міцність;
• вторинна – розвивається на фоні набутіх захворювань опорно-рухового апарату (хондроплазія, пухлини, туберкульоз тощо).

Найбільш частою причиною вивихів є травми. Вони можуть виникати в повсякденному житті, на роботі, у спорті та під час автомобільних подорожей. Травматичний вплив може проявлятися як внаслідок прямого удару по кінцівці або іншій частині тіла, так і внаслідок різкого скорочення м'язів, неестественного згинання або розгинання суглоба, насильницького потягування за кінцівку.

Як виглядає вивих – діагностика

Об'єктивні ознаки вивиху (деформація суглоба, набряк, синюшність) в поєднанні зі скаргами та анамнезом (особливо факт травми) дозволяють встановити попередній діагноз. Однак для його підтвердження необхідна візуалізація пошкодженої ділянки. Це дозволяє оцінити характер пошкодження суглоба і виключити можливий перелом. Остаточний діагноз зазвичай ставиться на основі даних рентгенографії. Але в приблизно 5% випадків цей метод може виявитися недостатньо інформативним. Як же розпізнати вивих у таких складних випадках? На допомогу приходять послідовні дослідження з використанням комп'ютерної або магнітно-резонансної томографії.

Лікування вивиху

У більшості випадків вивих лікується консервативними методами. Якщо ручна репозиція неможлива, необхідне хірургічне втручання.

Консервативне лікування

Консервативне лікування вивиху включає адекватне знеболювання, яке не тільки усуває біль, але й розслабляє м'язи, створюючи умови для успішної репозиції вивихнутої кістки. У зонах з вираженою м'язовою масою може знадобитися додаткова медикаментозна релаксація.

Наступним кроком є відновлення анатомічної структури суглоба. Для цього застосовуються ручні техніки для повернення кістки на її нормальне місце. Успіх цих маніпуляцій перевіряється рентгенологічним контролем. Після підтвердження успішної репозиції встановлюється гіпсова пов'язка або лонгета.

Хірургічне лікування

Хірургічне втручання рекомендується в наступних випадках:

• застарілий вивих, коли кістки «привикають» до неправильного положення;
• поєднання вивиху з переломом;
• определені локалізації вивиху, при яких переважнішим є хірургічне втручання (наприклад, вивих плеча, враховуючи тривалий – до півроку – період відновлення після мануальної репозиції);
• невправні вивихи, при яких відбувається компресія м'язово-зв'язкового комплексу між зміщеними кістками.

Операцію при вивихах можна проводити як відкритим, так і артроскопічним методом. Останній вважається менш інвазивним і має коротший термін відновлення. Однак не всі типи вивихів піддаються артроскопічному лікуванню.

Профілактика

Профілактика вивихів фокусується на запобіганні травматизму в побуті, на виробництві та в спорті. Рекомендується правильно виконувати фізичні вправи, використовувати захисне обладнання при заняттях травмоопасними видами діяльності. Важливе значення має дотримання правил дорожнього руху та використання ременів безпеки. У умовах ожеледиці слід проявляти особливу обережність при пересуванні та уникати виходу на вулицю без потреби.

Реабілітація

Після зняття гіпсової фіксації починається активна реабілітація. Відновлення зазвичай включає такі напрямки:

• розробка суглоба з використанням лікувальної фізкультури;
• програма реабілітаційного масажу;
• фізіотерапевтичні процедури;
• кінезіотейпування;
• електростимуляція м'язів.

Програма реабілітації для кожного пацієнта медичного центру розробляється індивідуально досвідченими фахівцями з реабілітації, ЛФК та фізіотерапії. Комплексний індивідуалізований підхід сприяє досягненню найкращих терапевтичних результатів.