Ендометрит - симптоми, лікування, причини

Типи ендометриту

Ендометрит ділиться на різні форми в залежності від особливостей його виникнення та прояву. Існує 2 основні типи патології:

• Гострий ендометрит. Він проявляється раптово, найчастіше на фоні втручань в області матки. Має яскраво виражені клінічні симптоми, включаючи ознаки интоксикації організму.
• Хронічний ендометрит. Найчастіше виникає внаслідок інфекцій, що передаються статевим шляхом. Симптоми в цьому випадку менш виражені й можуть призводити до структурних змін у стінці матки.

Клінічні прояви ендометриту

Приznаки ендометриту залежать від форми захворювання. Гострі запальні процеси в слизовій оболонці матки супроводжуються наступними симптомами:

• підвищення температури (фебрильні або субфебрильні);
• озноб і потовиділення;
• загальна слабкість і сонливість;
• біль у нижній частині живота, іррадіюючий в крижову область і поперек;
• виділення з піхви (серозного, гнійного або кров'яного характеру);
• неприємний запах з області статевих органів.

Хронічний ендометрит проявляється менш яскраво. Симптоматика залежить від стадії захворювання і глибини патологічних змін, а також залучення сусідніх тканин. Характерні ознаки хронічного запального процесу можуть включати:

• ниючі або тягнучі болі в нижній частині живота (іррадіюючі в пах і поперек);
• швидка втомлюваність і загальна слабкість;
• дискомфорт під час статевого акту;
• зниження статевого потягу;
• паралельні виділення з піхви з неприємним запахом;
• зміна менструального циклу (обильні або недостатні менструації);
• посилення болю під час менструації;
• кровотечі між менструаціями;
• порушення менструального циклу;
• складнощі з зачаттям;
• часті викидні.

Хронічний ендометрит є однією з основних причин безпліддя!

У жінок, що використовують внутрішньоматкові контрацептиви, спостерігаються більш виражені симптоми запалення. При своєчасному лікуванні гострий ендометрит, як правило, проходить за 10-15 днів. Якщо не вжити заходів, вже через два тижні запалення можуть стати хронічними. У деяких випадках гостре проявлення хвороби може відсутніти, і відразу розвивається хронічна форма, в результаті чого жінки звертаються за медичною допомогою після тривалого часу, найчастіше після невдалих спроб завагітніти.

На сьогоднішній день найпоширенішою є автоімунна теорія виникнення хронічного ендометриту, яка викликає активні дискусії серед акушерів-гінекологів, репродуктологів і імунологів.

Причини виникнення ендометриту

Ендометрит може мати як специфічні причини (наприклад, інфекції, викликані хламідіями, мікоплазмами, блідою трепонемою, мікобактеріями туберкульозу), так і неспецифічні (порушення мікрофлори піхви). Основні схильні фактори включають травми матки і навколишніх тканин:

• природні пологи;
• аборти;
• вишкрібання;
• кесарів розтин;
• агресивні біопсії;
• гістероскопічні процедури;
• встановлення внутрішньоматкових засобів контрацепції.

В цих умовах мікроорганізми можуть проникати в матку або через пошкоджені ділянки, або висхідним шляхом при зміні складу мікрофлори та зниженні кислотності середовища.

Хронічний ендометрит часто розвивається після перенесеного гострого ендометриту внаслідок недостатнього лікування, а також на фоні хронічних інфекційних захворювань. Фактори, що сприяють проникненню мікроорганізмів в матку, включають:

• неправильні процедури спринцювання;
• часте використання сперміцидів;
• зловживання тампонами;
• порушення правил особистої гігієни;
• хронічні стреси;
• знижений імунний статус (втрата ефекту імунного захисту, часті ГРВІ, онкозахворювання тощо).

Методи діагностики ендометриту

Припущення про наявність гострого ендометриту у пацієнта виникає у гінеколога на підставі скарг і проведеного гінекологічного огляду. При пальпації матка показує збільшення і болючість. Для з'ясування причин запального процесу лікар виконує аналізи мазків з піхви.

Діагностика хронічної форми базується на гістологічному дослідженні тканин ендометрія, отриманих за допомогою вакуум-аспірації. Спайки та виражені запальні зміни виявляють за допомогою ультразвукового обстеження.

Консервативні методи лікування

Гострий ендометрит зазвичай лікують з використанням антибіотиків, інфузійної та десенсибілізуючої терапії. Після усунення гострого запального процесу призначають нестероїдні протизапальні засоби, імуномодулятори та вітаміни. У стаціонарних умовах можливо введення медикаментів безпосередньо в порожнину матки.

Лікування хронічної форми захворювання є більш складним завданням. Протимікробні препарати не завжди виявляються ефективними. Тут потрібен комплексний підхід, що охоплює імунокорекцію, вітамінотерапію та гормональну терапію.

На етапі реабілітації можуть передбачатися фізіотерапевтичні процедури, спрямовані на поліпшення кровообігу в органах малого таза, відновлення функції яєчників і профілактику спайкової хвороби.

Хірургічні методи лікування

Вакуум-аспірація може бути необхідною у випадку підозри на наявність інфікованих ділянок тканин в матці, які підтримують запалення (навколо ендометрія, клітини плодового яйця, фрагменти плаценти). Операцію проводять під загальним наркозом, використовуючи доступ через піхву. Хірург стежить за маніпуляціями за допомогою гістероскопа і вилучає матеріал спеціальними інструментами. Отриманий біоптат відправляють на імуногістохімічне дослідження. Після операції жінка відновлюється в стаціонарі протягом кількох годин.

Після виписки лікування продовжується в амбулаторних умовах. Гінекологи призначають протизапальні, гормональні препарати та антибіотики.

Профілактика ендометриту

Для профілактики ендометриту жінкам необхідно регулярно проходити обстеження у гінеколога, усвідомлено підходити до інтимного життя, використовувати бар'єрні методи контрацепції та належним чином лікувати всі виявлені гінекологічні захворювання. Після проведення інвазивних процедур потрібно суворо дотримуватися рекомендацій лікаря, приймати призначені ліки і звертатися за медичною допомогою при перших ознаках ускладнень.

Реабілітація після ендометриту

Після хірургічного втручання з приводу ендометриту жінкам необхідно утриматися від статевих контактів, відвідування лазень, саун і купання у відкритих водоймах протягом 2-3 тижнів. Також не рекомендується допускати значні фізичні або емоційні навантаження.