Опущення матки - симптоми, лікування, причини

Про захворювання

На ранніх стадіях опущення матки спостерігається відсутність вираженої симптоматики. Неспецифічні ознаки починають проявлятися в міру прогресування захворювання. Діагностика цієї патології досить проста. Основні цілі обстеження полягають не тільки в установленні факту опущення, але й у визначенні ступеня пролапсу, а також у виявленні можливих порушень функцій сечового міхура, статевих органів і прямої кишки.

Гінекологи, у співпраці з іншими фахівцями (ендокринологами, хірургами, неврологами тощо), займаються вивченням симптомів, з'ясуванням причин, лікуванням, профілактикою та запобіганням наслідків даної патології у жінок.

Лікувальний процес є комплексним і багатогранним. Він зосереджений на зміцненні м'язів тазового дна. У випадках вираженого пролапсу первинним етапом часто є хірургічна операція, після якої призначається серія спеціалізованих вправ для тренування м'язових структур.

Види та стадії опущення матки

Залежно від обсягу патології, опущення матки може бути повного та неповного типу: повне опущення характеризується тим, що матка практично повністю виходить за межі вульварного кільця, тоді як у неповному випадку матка залишається всередині цих меж.

Урогінекологи використовують більш детальну класифікацію симптомів опущення шийки та стінки матки за ступенем:

• перша стадія – найбільш виступаюча частина опущених стінок піхви розташовується на відстані 1 см і більше від залишків дівочої перетинки;
• друга стадія – випадіння менше ніж на 1 см близько до гімену або навіть виступаюче за його межі, але не більше ніж на 1 см;
• третя стадія – найбільш виступаюча частина опущених стінок знаходиться більше ніж на 1 см від краю гіменального кільця;
• четверта стадія – повне випадіння, коли матка опущена за межі вульви.

Залежно від місцезнаходження опущених стінок виділяють дві форми:

• цистоцеле – випинання передньої стінки (часто в поєднанні з нетриманням сечі);
• ректоцеле – переважно випинання задньої стінки (часто супроводжує запорам і рідко з нетриманням газів).

Існує також змішаний тип, при якому одночасно випинається і передня, і задня стінка піхви.

Симптоми опущення матки

На початкових етапах розвитку патології виражені симптоми можуть відсутні. Часто такі випадки виявляються випадково під час профілактичного огляду або обстеження з інших причин, пов'язаних з сечостатевою системою.

Серед можливих симптомів опущення матки можна виділити:

• відчуття стороннього предмета у піхві;
• помилкові позиви до сечовиділення;
• нетримання сечі при сміху, кашлі, чханні, фізичних навантаженнях;
• нетримання сечі при раптовому позиві до сечовиділення;
• відчуття неповного спорожнення сечового міхура;
• дискомфорт і тупий біль у нижній частині живота та перехресті;
• болі під час статевого акту;
• сексуальна дисфункція (втрата вагінальної чутливості);
• втрата форми піхви;
• виштовхування і попадання повітря у піхву під час статевого акту або фізичної активності (квіфінг);
• часті запалювальні процеси сечоводу та сечового міхура.

Найчастіше ознаки опущення матки з'являються у літніх жінок, що пов'язано не тільки з пологами, але й зі віковими змінами сполучних тканин.

На пізніх стадіях захворювання пацієнтки помітно відчувають значне опущення стінок піхви, в важких випадках спостерігається повне випадіння матки. Постійне механічне тертя призводить до пошкодження слизової оболонки, що сприяє активації умовно-патогенних мікроорганізмів і розвитку запальних процесів. Це може призвести до утворення декубітальних виразок, які довго не заживають. Рішення цієї проблеми вимагає комплексного медикаментозного лікування, призначеного гінекологом.

Причини опущення матки

Опущення матки виникає внаслідок ряду сприятливих та провокуючих факторів, які можуть діяти як окремо, так і в поєднанні один з одним. Найбільш частими сприятливими факторами є:

• вік, що знижує еластичність зв'язок;
• народження великих дітей;
• травми тазового дна під час пологів;
• спадкові особливості сполучної тканини (наприклад, дисплазія);
• важкі фізичні навантаження, що призводять до підвищення внутрішньочеревного тиску.

Крім того, фактори, що сприяють розвитку патології, можуть включати:

• надмірну масу тіла;
• малорухливий, як правило, сидячий спосіб життя;
• куріння;
• постійний кашель.

Зазвичай опущення матки розвивається в результаті поєднання сприятливих (наприклад, сімейна схильність) та провокуючих (підвищений внутрішньочеревний тиск, травми) факторів. У період менопаузи, коли рівень естрогенів різко зменшується, часто спостерігається прогресування пролапсу матки.

Діагностика опущення матки

Виявити наявність і ступінь патології не становить труднощів для досвідченого гінеколога. Під час візуального огляду спеціаліст просить пацієнтку виконати натужування, щоб оцінити вираженість пролапсу. При натужуванні, якщо сечовий міхур повний, з'являються краплі сечі, що є першим знаком стресового нетримання.

Для визначення обсягу порушень застосовуються такі діагностичні методи:

• введення щоденника сечовиділення (жінка записує час, обставини та обсяг виділеної сечі);
• комплексне уродинамічне дослідження – для оцінки рівня порушень акту сечовиділення, тобто з'ясування, пов'язане чи джерело проблеми з сечовим міхуром або уретральним сегментом;
• загальний аналіз сечі, необхідний для виключення запальних процесів, які можуть проявлятися симптомами, схожими з опущенням тазових органів;
• цистоскопія – огляд внутрішньої поверхні сечового міхура з використанням ендоскопа;
• ультразвукове дослідження органів малого таза, сечового міхура та сечовипускального каналу, а також тазового дна;
• вагінальна тонометрія – метод, що дозволяє оцінити скорочувальну здатність м'язів тазового дна, що важливо для вибору методів лікування;
• рентгенологічне обстеження.

За необхідності в діагностичному процесі можуть брати участь лікарі інших спеціальностей, таких як ендокринологи, кардіологи, хірурги та інші.

Думка лікаря

Приблизно 40% жінок похилого віку стикаються з наслідками опущення стінок і шийки матки, приймаючи симптоми патології за норму і не звертаючись до лікаря за допомогою. Небезпека полягає в тому, що у літніх пацієнток захворювання може розвиватися швидко: в деяких випадках час від перших симптомів до випадіння органа становить всього один рік. Крайне важливо регулярно проходити гінекологічні обстеження в будь-якому віці та записуватися до лікаря при найменших незручностях.

Лікування опущення матки у жінок

Залежно від індивідуальних характеристик, обсягу та локалізації патології, віку пацієнтки та наявності супутніх захворювань, лікарі клініки «СМ-Лікар» підбирають оптимальний лікувальний підхід, включаючи терапевтичні та хірургічні методики.

Консервативна терапія

Дана стратегія лікування опущення матки застосовується, якщо ступінь патології дозволяє уникнути радикальних заходів. У програму лікування входить використання методів, спрямованих на загальне зміцнення м'язових та зв'язкових структур тазового дна, а також заходів, що сприяють поліпшенню якості життя пацієнтки.

• Тренування м'язів тазового дна. Це можуть бути вправи Кегеля, застосування індивідуальних тренажерів або, що ефективніше, апаратів біо зворотного зв'язку (БОС-терапія). Останній варіант сприяє не тільки механічному зміцненню м'язів, але й підвищенню тонусу м'язових волокон за допомогою електромагнітних імпульсів.
• Лазерна терапія. Певні види лазерів допомагають зміцнити м'язи тазового дна, зменшити нетримання сечі та поліпшити стан слизової сечовивідних органів. Лазерний промінь сприяє зміцненню колагенових волокон і активує процеси їх оновлення.
• Використання вагінальних кульок та конусів. Суть методу полягає в утриманні в піхві вантажів різних ваг, що забезпечує тривале тонічне напруження м'язів тазового дна. На наявність сторонньої ваги вагінальні м'язи реагують рефлекторним скороченням.
• Медикаментозна терапія. Жінкам у менопаузі рекомендується місцеве застосування естрогенів для покращення стану тазового дна. При нетриманні сечі лікар підбирає сануючий препарат в залежності від типу нетримання (стресове, екстрене або змішане нетримання).
• Використання пессаріїв. Гінеколог проводить індивідуальний вибір силіконового пессарія (визначає підходящий розмір і тип), після чого навчає пацієнтку правильному введенню та витяганню.

Якщо консервативне лікування виявляється неефективним, або у випадку запущених форм патології, показано хірургічне втручання.

Хірургічне лікування опущення матки

Хірургічні методи лікування допомагають усунути виражені стадії опущення матки. Однак після операції існує ризик повторного виникнення проблеми, тому кожному пацієнту після втручання призначають вправи для загального зміцнення зв'язок і м'язів тазового дна.

Обсяг втручання варіюється залежно від ступеня захворювання і особливостей клінічної ситуації. Найчастіше виконується вагінальна леваторопластика – зшивання м'язових структур тазового дна; при нетриманні сечі може знадобитися установка синтетичної підтримуючої сітки. Коли мова йде про патології матки у жінок, які вже випробували пологи, може бути проведена гістеректомія (видалення матки).

Профілактика

Профілактика включає в себе регулярну тренування м'язів тазового дна з використанням різних технологій: вправи Кегеля, вагінальні кульки та конуси, спеціалізовані тренажери (сучасне обладнання може синхронізуватися зі смартфоном для налаштування необхідної сили стиснення). Важно уникати пологового травматизму, вибираючи хорошу клініку, де професіонали можуть відновити анатомію тазового дна у разі розривів.

Необхідно також відмовитися від куріння, стежити за своєю вагою та харчуванням, регулярно займатися фізичною активністю, особливо якщо ви ведете сидячий спосіб життя.

Реабілітація

Після операції пацієнтка залишається в стаціонарі на кілька днів. Виписка відбувається на 2-3 добу після операції.

Гінеколог рекомендує дотримуватися дозованого режиму активності. Після вагінальних операцій можливе тимчасове встановлення уретрального катетера в сечовий міхур на 1-2 дні. Повне відновлення займає 3-4 тижні.

Після виписки додому протягом 1-1,5 місяців жінці слід обмежити фізичні навантаження і статеві контакти. Тренування м'язів тазового дна починається тільки після повного загоєння тканин. Конкретні терміни реабілітації встановлюються лікарем після контрольного обстеження.