Перелом великогомілкової кістки - симптоми, лікування, причини

Про захворювання

Перелом великогомілкової кістки є одним із видів пошкоджень кісток гомілки.

Ця травма часто супроводжується також переломом малогомілкової кістки. Переломи кісток гомілки можуть відбуватися під дією осьового навантаження, наприклад, при падінні з висоти на прямі ноги. Ці переломи також можуть бути наслідком сили, що діє в поперечному або діагональному напрямку (наприклад, при прямому ударі або внаслідок ДТП).

До основних ознак перелому великогомілкової кістки відносяться сильний біль, набряк і крововилив у м’які тканини, а також патологічна рухомість (якщо обидві кістки гомілки пошкоджені) і специфічний тріск при зміщенні кісткових фрагментів. Для підтвердження діагнозу використовується рентгенографічне дослідження.

Лікування перелому великогомілкової кістки може бути виконане як консервативно, так і оперативно. Операція може бути зовнішньою (з використанням пристроїв для фіксації) або внутрішньою (з класичним зіставленням і фіксацією уламків за допомогою пластин і гвинтів). Консервативний підхід включає в себе ручне вправлення або скелетне витягнення з подальшим накладенням жорсткої гіпсової пов’язки. Вибір методу лікування грунтується на характері травми.

Класифікація

За місцем розташування переломи класифікуються на такі групи:

• перелом проксимального фрагмента кістки з можливим залученням колінного суглоба;
• ушкодження середньої частини кістки (діафіза);
• перелом дистального сегмента з залученням гомілковостопного суглоба.

На даний момент широко використовується класифікація дистальних переломів великогомілкової кістки за Müller-AO. У цій системі виокремлюються три типи переломів:

• тип А (поза суглобами: суглобова поверхня не пошкоджена);
• тип В (неповні суглобові: лінія перелому торкається суглобової поверхні, але частина її залишається пов'язаною з проксимальним сегментом кістки);
• тип С (повні внутрішньосуглобові переломи: лінія перелому проходить через суглобову поверхню, і її фрагменти не пов'язані з діафізом).

Переломи великогомілкової кістки також можуть бути класифіковані за іншими критеріями:

• стан кісткових уламків – без зміщення (рідко) та зі зміщенням (найпоширеніша форма травми);
• напрямок лінії перелому – косий, поперечний, краєвий, компресійний (кісткові уламки втиснуті один в одного);
• стан шкірних покривів над зоною травми – відкритий (з наявністю рани) та закритий (шкіра ціла).

Симптоми

Клінічна діагностика переломів великогомілкової кістки не викликає труднощів завдяки вираженому болю та деформації кінцівки. Під час обстеження лікар приділяє особливу увагу стану м’яких тканин, ступеню набряку, можливим порушенням периферичного кровообігу та іннервації. Часто такі пошкодження розвиваються на фоні вже існуючих захворювань м’яких тканин (наприклад, трофічні виразки, посттромбофлебітний синдром, варикозна хвороба).

Причини

До причин перелому великогомілкової кістки можуть відноситися:

• падіння на прямі ноги;
• удар спереду;
• підвертання ноги (часто веде до переломів щиколоток);
• тривалі навантаження, близькі до межі міцності кісток (це стосується стресових переломів, які можуть зустрічатися у спортсменів і військовослужбовців).

Діагностика

Згідно з клінічними рекомендаціями першим етапом інструментальної діагностики є рентгенографія пошкодженої області в двох стандартних проекціях. При деяких травмах може спостерігатися укорочення сегмента, що ускладнює чітку візуалізацію окремих фрагментів перелому через їх накладення, тому рентгенографія з витягненням по осі дає більш інформативні результати. Рентгенологічне дослідження повинно включати КТ, яка є базовим методом діагностики при дистальних переломах. Для оцінки стану м’якотканинних структур та виявлення патологій також проводиться МРТ.

Лікування

Тактика лікування перелому залежить від ступеня тяжкості травми та загального стану пацієнта. Прогнози залежать від своєчасності надання медичної допомоги та правильного зіставлення кісткових уламків. Запізніле або неправильне лікування може призвести до серйозних наслідків, таких як стійка деформація кінцівки та порушення її функціональності.

Консервативне лікування

Консервативний підхід можливий лише за відсутності зміщення або за можливості адекватної закритої репозиції. Іншими показаннями можуть бути неможливість оперативного втручання (наприклад, важкий загальний стан пацієнта, поганий стан м’яких тканин у зоні травми, відмова від операції). За необхідності проводиться закрита репозиція під анестезією з накладенням гіпсової пов’язки. Іммобілізація триває в середньому 8–12 тижнів залежно від типу перелому та результатів контрольних рентгенограм.

Хірургічне лікування – операція при переломі великогомілкової кістки

Операція при переломі великогомілкової кістки виконується за такими показаннями:

• зміщення суглобових фрагментів;
• нестабільність суглоба (підвивих або вивих кістки);
• зміна осі кінцівки;
• відкриті переломи.

Основний метод хірургічного лікування переломів великогомілкової кістки - це відкрита репозиція та внутрішня фіксація. Операція складається з кількох етапів:

• відновлення цілісності кісткових структур;
• реконструкція суглобового блоку (якщо суглоб пошкоджений);
• пластика кісткової оболонки дефекту;
• фіксація суглобового блоку до непошкодженого ділянки кістки.

При значному дробленні кістки та вираженому пошкодженні м’яких тканин безпечна та/або адекватна анатомічна репозиція суглобової поверхні може виявитися неможливою. У таких випадках для остаточної фіксації перелому може використовуватися кільцевий зовнішній фіксатор, такий як апарат Ілізарова. Для фіксації частин кістки при деяких більш простих переломах можуть використовуватися методи інтрамедулярного остеосинтезу.

Профілактика

Профілактика переломів насамперед включає в себе запобігання травм. Ризик переломів зростає в зимовий період, тому важливо вміти правильно падати і групуватися. Під час виконання робіт на висоті обов’язкове використання засобів захисту.

Реабілітація

Реабілітація після перелому великогомілкової кістки включає такі напрямки:

• виконання вправ лікувальної фізкультури для відновлення м’язової сили та рухливості суглобів;
• фізіотерапія для покращення стану м’яких і кісткових тканин;
• масаж для стимуляції здоров'я м’язів.