Внутрішньосуглобовий перелом - симптоми, лікування, причини

Що це?

Внутрішньосуглобовий перелом – це пошкодження кісток, при якому лінія перелому проходить всередині меж суглоба.

Про внутрішньосуглобовий перелом кісток

Такі травми вважаються складними через особливості їхньої діагностики та лікування. Оскільки суглоб завжди підлягає впливу, важливо не лише відновити цілісність кістки, а й забезпечити анатомо-функціональну реабілітацію всього суглоба.

Основні ознаки внутрішньосуглобового перелому включають в себе біль і набряк у районі пошкодженої кістки, а також наявність крововиливу в порожнині суглоба. При пальпації може спостерігатися крепітація – характерний звук, спричинений тертям уламків кістки один об одного.

Для діагностики проводиться рентгенографічне дослідження в кількох проекціях. У складних випадках може знадобитися комп'ютерна або магнітно-резонансна томографія для отримання детальних зображень ураженої області.

Лікування такої травми може бути як консервативним, так і хірургічним, залежно від характеру перелому та залученості суглобових структур. Після злиття кісткових уламків необхідна іммобілізація на термін від 2 до 4 тижнів. Це необхідно для створення оптимальних умов для відновлення кісткової тканини. Точне співставлення уламків кістки грає ключову роль для успішного відновлення функції суглоба, особливо якщо травма стосується кінцівок.

Види

Внутрішньосуглобові переломи класифікуються на два види:

• без зміщення – легший тип травми;
• зі зміщенням – вимагатиме складного лікування, початковим етапом якого є точна репозиція кісткових фрагментів.

Симптоми внутрішньосуглобового перелому

Внутрішньосуглобовий перелом проявляється вираженою клінічною картиною, і в разі поєднаних травм може призвести до болючого шоку. Пацієнта турбує сильний біль в районі травмованої кінцівки. При огляді спостерігається набряк і крововиливи, що виникають внаслідок ушиба м'яких тканин. Пошкодження кістки викликає порушення функції – неможливо виконувати рухи суглобом, включаючи згинання, розгинання, відведення та обертання; будь-які спроби руху посилюють біль.

Патологічна рухомість, як правило, не так явно виражена, як у випадку вніссуглобових переломів. Діагностику значно підтримує рентгенографічне дослідження. При цьому клінічно виявляються зміни форми суглоба. У великих суглобах часто відбувається гемартроз, пов'язаний з ушкодженням судин, що постачають м'які тканини.

Причини

Основна причина внутрішньосуглобових переломів – це травма. Пошкодження кісткової тканини можуть бути викликані як побутовими, так і спортивними травмами. Крім того, автомобільні аварії також відіграють значну роль у травматизмі опорно-рухового апарату. Травми можна класифікувати як:

• прямі – коли удар наноситься безпосередньо по кістці;
• непрямі – коли перелом виникає не в місці ударного впливу.

Кожна анатомічна область має свої характерні травматичні причини. Наприклад, переломи плеча часто трапляються у літніх людей на фоні вікових змін і, як правило, виникають при падінні на відведену руку. У молоді, що займається спортом, зазвичай страждають ліктьові кісткові структури при падінні на руку. Переломи ліктьової або променевої кістки в області зап'ясткового суглоба часто трапляються при падінні, коли людина намагається підтримати себе долонею (можливі також ушкодження фаланг пальців).

Проксимальний внутрішньосуглобовий фрагмент стегнової кістки частіше за все пошкоджується при падінні або ударі у літніх людей, що зумовлено зниженням мінеральної щільності кісткової тканини. Наслідки таких переломів серйозні, і практично завжди потрібне хірургічне втручання. Кісткові структури коліна (миски, дистальний кінець стегна та проксимальний відділ малоберцової або великогомілкової кістки) підлягають травмам у людей, активних у житті, особливо у спортсменів. Переломи гомілки в області гомілковостопного суглоба часто трапляються при підвертанні стопи.

Діагностика

До основних методів діагностики відносяться:

• рентгенографія пошкодженої кінцівки в прямій, боковій та косій проекціях (за необхідності);
• комп'ютерна або магнітно-резонансна томографія підозрілого суглоба;
• артроскопія, яка включає введення ендоскопічних інструментів в порожнину суглоба для візуалізації зсередини (під збільшенням).

Лікування

Лікування внутрішньосуглобового перелому фокусується на точному співставленні кісткових уламків. Це сприяє не лише більш швидкому відновленню кісткової тканини, а й покращенню функціональності пошкодженого суглоба. Тактика лікування може бути консервативною або хірургічною, залежно від важкості травми.

Консервативне лікування

Консервативне лікування застосовується в випадках, коли зміщення кісткових уламків відсутнє (це підтверджується рентгеном). В окремих ситуаціях, при пошкодженні дрібних кісток і наявності відповідного обладнання, під анестезією може виконуватись ручна репозиція, після чого накладається гіпс, як при переломах без зміщення.

При гемартрозі вимагається пункція суглоба з видаленням надмірної кількості крові та промиванням суглобової порожнини антисептичними засобами, що допомагає знизити ризик інфекції.

Хірургічне лікування

Переломи зі зміщенням вимагають хірургічного втручання. Якщо зміщення присутнє, відновлення анатомічної структури кістки може бути виконано двома способами:

• поетапне скелетне витягнення;
• одномоментна хірургічна репозиція та фіксація в правильному положенні з використанням титану.

Після операції накладається гіпсова пов'язка. Якщо співставлення уламків здійснювалось з використанням скелетного витягнення, після досягнення ідеального положення їх також фіксують гіпсом.

Профілактика

Профілактика внутрішньосуглобових переломів спрямована на запобігання травматизму. Рекомендується виконувати фізичні вправи з дотриманням техніки, використовувати спеціальні фіксатори для суглобів. У випадках, коли професійна діяльність пов'язана з підвищеною травмонебезпекою, обов'язкове використання засобів індивідуального захисту.

Реабілітація при внутрішньосуглобовому переломі

Активна реабілітація починається після зняття гіпсової пов'язки. Вона включає розробку кінцівки та відновлення функціональності суглоба, елементи якого можуть частково атрофуватися через тривалу іммобілізацію. Програма реабілітації включає індивідуально підібрані фізіопроцедури, вправи лікувальної фізкультури та оздоровчий масаж.